«Храм є храм, а Бог є Бог, і вічно не пройде» - 135 років тому народився Валер'ян Тарноградський

20 серпня виповнилось 135 років з дня народження в Уланові на Вінниччині поета Валер'яна Тарноградського. Автор дослідження "Натхненний Вічністю" історик Костянтин Завальнюк розповів кореспонденту Gazeta.ua:

Валерян Тарноградський — поет унікальний, яких було мало в Україні, він відчував вищі клани буття. Поет дуже тонко відчував життя і природу. Його вірші мають трохи містичний відтінок і космогонічні мотиви. Наприклад:

Дух невідомий, дух крилатий!

Як ніч одягне в сині шати

Ліси і степ, і все кругом,

До мене нишком він приходить

Розмову мудру він заводить...

Першою помітила Тарноградського Олена Пчілка, яка підтримувала його матеріально. У передмові до його збірки "Барвінковий цвіт", яка вийшла в Києві в 1911 році вона зазначила: "Шановний автор не гониться лише за тим, щоб бренькнути дзвінким акордом: його вислів маючи гарну рифму, гарний розмір та плавкість мови".

Батька Валер'яна Тарноградського вигнали в 1885 році з Київського університету за участь у студентських заворушеннях, де здобув освіту поет?

Якраз в рік смерті батька — 1890 — Валер'ян почав навчатись у Кам'янець-Подільській гімназії. Але мусив залишити через чотири роки, бо не мав чим заплатити за навчання. Потім він склав екзамен на звання народного вчителя і почав працювати в школах Літинського повіту на Поділлі.

Коли починає писати вірші?

Перші збірки російською мовою вийшли в 1902 і 1903 роках у Жмеринці. Протягом наступних десяти років видав ще три. Перший вірш українською "Всевидящий" надрукував у газеті "Подолія" в 1907 році. В ранніх його віршах йшлося:

Минуть літа, пройдуть віки,

Як сірі тіні сна,

Засиплють попіл і піски

Славетні імена.

А неба зоряний чертог

Сіяти все буде,

Бо храм є храм, а Бог є Бог,

І вічно не пройде.

Активно писав протягом 1917-1920 років, коли жив у Києві. Категорично відмовився оспівувати політику більшовиків, славити вождів. Тому не мав ніяких пільг і навіть нормального забезпечення.

"Мене, хворого, серед зими, під час хворости та відпустки по хворости, зняли з місця, - писав Валер'ян Тарноградський у скарзі до Наркомосвіти 18 лютого 1929 року, коли позбавили роботи в Лелякській школі Жмеринського району. - Зняли завдяки агітації учительки Срєлкової, підтриманої райінспектором Спіциним. Стрєлкову за гарну поведінку, зробили завідуючою школи, дарма, що вона без усякої освіти. Але навіщо та освіта, коли в неї повна Жмеринка симпатій та приятелів. А мене "підозрівають", як кореспондента. Прошу справі дати ход. Мене переводять на пенсію 15 рублів. Погрожують викинути із квартири, арештувати, віддати під суд, а вчителька Стрєлкова пустила чутку, що я божевільний. В неї діти здебільшого, носять помиї та воду, рубають дрова... Сама Стрєлкова значну частину лекцій просижує в своїй кімнаті. В неї, бачте все ухажори та покровителі. Чего стеснятся. Вимагаю компенсації за три місяці, а винним кари."

Чи добився справедливості?

Ні. Переїжджає до обласного центру, де існує на літературну пенсію 23 карбованці. "У Вінниці живе в скрутному становищі поет Тарноградський. Письменницькій громадськості треба допомогти поетові поліпшити умови його життя і творчої роботи", - писала окружкомівська газета "Червоний край".

На захист став і літературний критик Фелікс Якубовський. Він писав: "Невже старий і досить відомий поет-інвалід, що має 30 років літературного стажу і 33 — педагогічного, не заслужив на уважніше ставлення до себе. Невже в місті Коцюбинського нічого не можуть зробити аби забезпечити старого поета, єдиного зі старих письменників, що живе у Вінниці?!".

"Если бы мой брат, Николай Тарноградский (двоюрідний брат, член ВЦВК, репресований 1938 року), был где-то вблизи, он был бы удивлен теперешним моим положением. У меня 35-летний юбилей, а я не имею даже приличных платья и обуви, чтобы показатся на люди", - скажився Валер'ян Тарноградський до Вінницького обкому.

З приходом німців поет працює в газеті "Вінницькі вісті", яку редагував Михайло Зеров (Михайло Орест) — рідний брат Миколи Зерова. На сторінках газети він проникливо відгукнувся на розкопки жертв НКВС у міському парку:

За те, що рідний край любили -

В ямах... Кров в серці застига...

Згадай синів твоїх могили,

Вкраїно, мати дорога!

З наближенням фронту до Вінниці Тарноградський переїздить до Львова, а потім до Варшави, але потім повертається назад. Чому так вчинив?

Очевидно через брак коштів та погане знання мови він вирішив повернутись. Час був воєнним тому знайти роботу і житло було дуже складно. Тому він голодним і виснаженим повернувся додому. Біля Жмеринки його у напівсвідомому стані затримала міліція. Доставили й райлікарню. Коли трохи окріп, дружина забрала його додому. Але 17 липня 1944 року його арештували працівники НКВС, звинуватили у співпраці з німцями та зраді.

"За немцев я не был. Я больше разделял взгляды националистов, ведущих борьбу за "самостийну Украину", то есть также и я являюсь националистом", - заявив Тарноградський на одному з допитів. В кінці вересня винесли вирок "18 років каторжних робіт". 19 травня 1945 року Валер'ян Тарноградський помер у таборі в Іркутській області.

Яка доля його сім'ї?

Дружина Надія Захарівна тихо доживала віку у Вінниці. Остання згадка про неї пов'язана з кражею. На початку 1950-х років вдову обікрали. Поцупили кабана вагою 55 кілограм. Єдиний син Всеволод, який народився 1919 року в Києві, після війни закінчив Вінницький медичний інститут і працював у Львові.