ПЕРШИЙ ПАМ’ЯТНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗГОДИ З’ЯВИВСЯ САМЕ НА ВІННИЧЧИНІ

Чи не найперший пам'ятник національного примирення та злагоди з'явився на Вінниччині ще у 1996-му році. Точніше - відразу два пам'ятники. Їх встановили громади двох сусідніх сіл – Заболотного та Городківки, що у крижопільському районі, на честь п'ятої річниці незалежності України, про це пише сайт  vlasno.info.

З вигляду пам'ятники зовсім прості – високий дубовий хрест , які колись встановлювали козаки на могилах своїх бойових побратимів. Біля підніжжя могили гранітна меморіальна дошка з викарбуваними словами: « Синам, України, котрі боролися за її волю та добробут у супротивних станах. А всіх їх праведних і грішних примирила вічність. Мир прахові вашому у политій вашою кров'ю предківській землі. Скорботна Мати- Україна.»

Володимир Кубаль, тодішній керівник городківської агрофірми згадує, що почув про ідею від свого давнього товариша, письменника Миколи Рябого буквально за кілька тижнів до Дня Незалежності. Микола Рябий удвох з Василем Романцовим, директором заболотнянського сільськогосподарського училища взялись власними силами становити такий пам'ятник у Заболотному, а Володимир Кубаль – у Городківці.

– Місце під пам'ятник підготували діти з училища, а хреста, якого виготовив місцевий столяр, ми з Василем Романцовим удвох принесли на власному горбі й самі вкопали в землю, – згадує Микола Рябий. – Місцеве сільське начальство тільки здалеку споглядало за нашими діями, а в день відкриття пам'ятника воно про всяк випадок взагалі утекло з села, не знаючи як реагувати, бо жодних вказівок згори не отримало. Сельчан на цю подію зійшлось зовсім мало, здебільшого учні з училища.

А ось у Городківці все відбувалось зовсім інакше. За давньою народною традицією тут насипали високий курган, обклали його дерном, навколо самого хреста висадили квіти. А на верхівку кургану звели бетонні сходи з поручнем, аби було зручно підніматись.

– На той час не всі зрозуміли ідею такого пам'ятника, як у самому селі , так і в районі, – розповідає Володимир Кубаль. – Та все ж народу зійшлось дуже багато, відкриття вийшло дуже зворушливим й урочистим, освячували хреста батюшки з української, московської церви та ксьондз. Коли встановлювали хрест, то були страхи, що він довго не простоїть, що його зруйнують, як не раз руйнували біля пам'ятника Загиблому Солдату, тут же в центрі села. Але минуло майже двадцять років, а хрест стоїть доглянутий , все як має бути. Люди приходять й приносять сюди квіти не лише на державні свята, як от у день Перемоги чи День Незалежності, а й на релігійні свята. А це значить, що пам'ять наша жива.