Донецький вчитель втік від прокуратури ДНР до Вінниці

Тарас Пилипак, директор Донецького ліцею №12, став цікавий ДНР-івським органам після того, як провів шкільну лінійку українською мовою. тікаючи від війни і від переслідування прокуратури він опинився у Вінниці.  У місті Тарас із сім'єю живе уже рік.  

Про те, як живетсья переселенцям у Вінниці, розповів журналістам.

Ми з дружиною приїхали в Донецьк 27 вересня, бо сиділи у батьків у Вінницькій області до останнього. Я родом із села Брідок Теплицького району. Вибрали всі відпустки, які у нас були, і за свій рахунок, і відгули… Дітей залишили у батьків…

П’ять років був директором школи. Це українська школа – найбільша  у Калінінському районі, у центрі Донецька. 920 учнів і більше 100 - педколектив. Наші діти займали призові місця на олімпіадах всеукраїнського рівня, не кажу за обласні чи міські… Це була класна українська школа у Донецьку…

Приїхали ми в суботу. Все було спокійно, не стріляли. Таке враження, що ніби нормальне місто, почали закрадатися думки: «Може треба повертатися?…» Але у неділю зранку все стало на свої місця: як почали стріляти в районі Донецького аеропорту, і до тих пір, поки ми були в Донецьку, це не припинялося – ні вдень, ні вночі.

…Сказав заступникам, щоб нічого такого на лінійку не готували, бо йде війна. Танці і пісні недоречні. У нас були просто слова привітання, моя промова…

Звичайно, напередодні у нас була нарада у відділі освіти. Рекомендували не вивішувати державну символіку і не вмикати гімн України.

Ми провели цю лінійку, як провели… Я говорив українською мовою, батьки знімали  на відео. Потім виклали в інтернет, одразу ж електронні засоби масової інформації поширили. Ввечері показали на 1+1. Але на той час цей канал в Донецьку уже не показував, тому я цього не бачив. Зранку сказали батьки, в яких, мабуть, супутникові тарілки були.

Минуло три дні, в суботу мені зателефонували на мобільний. Представились: «Прокуратура ДНР..». Викликали до себе на допит з приводу проведення лінійки українською мовою, і стосовно того, що я на лінійці  заставив усіх вивчити гімн України. Я послухав і сказав, що всі питання до відділу освіти.

А гімн звучав?

Ні. І нікого не заставляв вчити…  Я поклав слухавку, і ми з дружиною почали збирати речі. Наступного дня поїхали з Донецька.

Скільки учнів було на лінійці?

- 190 дітей.

Сьогодні спілкуєтесь з колективом?

- З колективом спілкуємось, так скажемо, натягнуто. Директор там тепер людина, яка працювала у відділі освіти – заступником начальника. Є друзі, з яким ми спілкуємося. Але половина вчителів, які працювали, залишили цю школу - виїхали.  Це територія підконтрольний ДНР, це не окраїна, стріляють менше, тому школа наша ціла. Щоправда, програма змінилася, підручники інші…

Української мови немає?

- Кажуть, що є… От не запитав чи на лінійці 1 вересня звучав гімн ДНР.

«У нашій квартирі після обстрілу тріснули вікна…»

Чому Вінниця? Чому сюди переїхали?

- З двох причин. Я майже місцевий – звідси в 17 років переїхав навчатися у Донецький університет, який мене там прийняв. Там здобув спеціальність учителя української мови і літератури. І друга причина, знову ж таки, - Донецький університет, який переїхав у Вінницю. І який, знову ж таки, мене прийняв  - навчаюся в аспірантурі.  Поки що. Сподіваюсь.

Де живете і за що?

- Живемо, як і всі, - знімаємо житло. Дружина теж працює в Донецькому університеті -  старший викладач на кафедрі загального мовознавства та історії мови.

Вона родом із Донецька. Знаєте, якби просто переїжджати – це важко. Ми  переїхали із захопленої території, де йде війна. Насамперед, думали про дітей…

Ви ж могли провести лінійку російською і залишитися у Донецьку.

- Заперечень з приводу мови у тих, хто її проводив, не було. Ми ж були українською школою 20 років. На українську їй перевела директор, яка була до мене, за що їй велика подяка. Люди нормально сприймали і хотіли вчитися українською. Думаю, за той період, коли командувало ДНР, ще не встигли перелаштуватися. Так, була частина батьків, які хотіли перейти на російську, навіть запитували, коли перейдемо. Але таких було зовсім мало.

- Українська вам не заважала у спілкуванні?

Під час мирного життя зовсім не заважала.

Ви - «учительский Мамчур». Військовий командир у Криму повів своїх бійців, співаючи гімн України, а ви лінійку на території ДНР українською провели… Ваш вчинок про це говорить.

- Мій вчинок ні про що не говорить. Нормальна життєва позиція, у мене навіть думки не було проводити лінійку російською. Це вже потім я спілкувався із працівником із відділу освіти, то там здивувалися: «Що провів лінійку українською? Ти додумався до цього?!»  

Як ваші діти переживають переїзд?

- Захар вчиться у сьомому класі,  Олексію  - чотири роки, ходить в садок. Діти менше за дорослих переживають, більш-менш нормально. Хочу подякувати начальнику міського відділу освіти Володимиру Буняку – знайшли місце в садочку і школа хороша.

А вам вінницька влада допомагає?

- Обіцяють. В аспірантуру я сам пішов. Звичайно, хотілось б роботу адміністративну. Дещо вже вмію, дещо можу. Хоча потрібно вчитися протягом усього життя, але не хочеться втрачати досвід. Обіцяли, що влаштують на роботу в школі.

Держава допомагає?

- Виплати є, але, на жаль, їх не вистачає навіть на те, що б зняти житло.

Свою квартиру в Донецьку продали?

- Ні, це тещина квартира. Після обстрілу тріснули вікна в двох кімнатах. Залишилось багато речей. Вдвох ми мало змогли забрати. У більшості людей, які звідти переїхали, так само … Як подумаєш про тих, хто там залишився, порівнюєш з тим, що ми можемо вільно розмовляти, не стріляють, є робота… От сьогодні там не стріляють. А тиждень тому стріляли – не зрозуміло куди і не розуміло чим… Ми навіть у дуже добрих умовах.

Ви переїхали у Вінницю, відчули, що вона - україномовна?

- Я б так не сказав. Скажу більше, Львів теж не є повністю україномовним. Цього літа були і чули. У Вінниці люди двомовні. Якщо ти звертаєшся українською, то тобі відповідають українською. Але в трамваї чуєш, як спілкуються українською, але раптом  телефонний дзвінок і переходять на російську. У донецьку люди одномовні – 99,9% спілкуються російською.

Насправді, мовне питання – надумане політиками. На ньому спекулюють. Не від мови все залежить у нашому житті. І якою б мовою ми не спілкувалися, то питання потрібно вирішувати діями і вчинками. Мова - це дуже класно. Але є вислів: чим більше мов ти розумієш, тим більше ти людина.