Дружині вінницького кіборга побратими передали прапор із словами «Пробач, брате...»

Це не була хвилина мовчання... Це був день пам’яті двох братів по зброї, двох лицарів духу, людей із сталі та бетону, яких забрала війна в Донецькому аеропорту 20-го січня ...

- Ми ніколи не забудемо Серьогу та Льоню, і той день, коли їх не стало... Вони не відступили, не здались,бились до останнього. І наша місія - пам’ятати їх завжди, допомогти родинам і перемогти ворога, - звучало із вуст десантури, що зібралась на Центральному кладовищі Вінниці біля могил Сергія та Леоніда.

А ще виявилось, що кіборги також іноді плачуть. Але тільки в такі скорботні моменти...

- Герої не вмирають! Герої живуть на небесах! Бо це вони тримали аеропорт 242 дні та мирне небо над усією Україною!, - лунало над Алеєю Слави у Вінниці... Тут же хлопці в блакитних беретах без кришталю і тостів випили по 100 грам за друзів та приклонили коліна до їхніх могил...

Дружині Сергія - Каті десантники із 53-ї роти вручили розписаний прапор свого загону із такими словами «Пробач брате,що не врятували... Ти назавжди у наших серцях!»

- Хлопці зібрались самі без мого запрошення. Так вони вирішили ще там в аеропорту, коли втрачали побратимів, - розповіла Катя Ратушняк. - До Вінниці їхали хто як міг із усієї області, Хмельницького, Житомира, Києва, Канева. Наших земляків-вінничан із 90-го батальйону було семеро. І це ротний Олег Лосінський вручив мені той прапор із автографами усіх живих кіборгів і те «Пробач, брате...» мені знову обпекло серце. Бо серед хлопців на кладовищі були троє, що їхали із моїм Сергієм у одній бронемашині. Вони втрьох дивом врятувались, по дві-три доби виповзали із того аеропорту. Один із десятьох десантників потрапив у полон, а мій Зулінський і ще 5-ро загинули 20-го січня... І знаєте, я питала у цих хлопців все що могла, чому не вони не врятували ще когось із своїх, чому не витягли із того пекла бодай одного-єдиного солдатика? Може б це був мій Сергійко...

- Куди десант поїхав після вінницької Алеї Слави?

- В Кацмазів до Толі Буйлука, що був 20-го січня із моїм чоловіком та Льоньою Шевчуком. Далі була Стадниця і могила Діми Франишена... Вже в суботу хлопці були в Каневі біля місця поховання Толі Чупилко. Далі Чигирин і ... Мали об’їхати всіх своїх, що не повернувся з війни.

- Через 5 років ваша із Сергієм донька піде в школу, на якій висить меморіальна дошка на його честь... Що скажете Златі про тата?

- Скажу, що її тато був справжній Герой, загинув за її країну — Україну! Покажу їй батькові фото, заведу до нього на цвинтар до могили, ту дошку на школі покажу, бо він виконав свій обов’язок солдата до кінця. А як назвуть нашу вулицю його прізвищем, то мала буде знати ким був її тато і як віддав життя у бою.

- Як ви познайомились?

- Це був кінець 2011-го року і ми разом із турклубом «Бідняжки» їхали із відпочинку в Карпатах. Так в автобусі й познайомились. У вересні 2013-го одружились і через 9 місяців народилось наша радість — доця. Сергій ще мріяв про хлопчика... Але не судилось, бо почалась війна, він отримав кілька повісток і нарешті його призвали як десантника із 95-ї бригади у бойову частину. У воєнкоматі так і сказали: «Нам дуже треба такі як ви!» У мирному житті Сергій працював у кар’єрі під Житомиром оператором якоїсь складної машини.

- Коли ти востаннє говорила із чоловіком-кіборгом?

- Це було 19-те січня, вони стояли у Водяному, зв’язок із ним був, говорили десь о десятій годині вечора і Сергій сказав «Їдемо туди...» Тобто мовою наших телефонних шифрів це означало «в аеропорт.» Він ще сказав на прощання «Ми мали туди взагалі не їхати, а бути в іншому місці. Речей не беру із собою, ми туди не надовго, не дзвони мені, телефон буде вимкнений, сам тебе наберу коли зможу...» Але 20-го числа я вирішила набрати Сергія і в його телефоні були сигнали виклику... Чому ж він мені не телефонує, ще подумала тоді я. Але трубку взяв якийсь кавказець, може чеченець і сказав як відрізав із того кінця дроту «Он болше не вернецца...» Далі була тиша, його німий мобільний і жодної інформації. Ніхто нічого нам не казав, номери військових телефонів довіри мовчали і ми пішли в СБУ писати заяву. Ми стукались у всі двері, кричали на весь світ, перекопали весь інтернет в пошуках хоч якоїсь надії... І вона з’явилась, коли пішли чутки про полон. Але це була 100-відсоткова неправда! Бо я б хотіла сподіватись на диво, на той полон і порятунок Сергія, але всі факти були вперто проти цієї версії на життя... На жаль. Бо із 10-ти десантників у тій броні 6-ро загинули, троє врятувались, один справді потрапив у полон...

- І ці троє товаришів, що були із Сергієм в останні хвилини бою, приїхали на його могилу? Вони щось розповіли про загибелі решти кіборгів?

- Нічого конкретно вони розказати не змогли... Кажуть, там таке робилося, що шансів когось врятувати не було. Це мені сказав «Лось», що сам невідомо як вийшов до своїх із того пекла. А от чому вони туди їхали, коли їх вже чекала засідка із кулеметами? Хто дав команду кинути хлопців на вірну смерть? І для чого вони взагалі в кінці тримали той роздовбаний аеропорт як символ чогось мені ніхто сказати не зміг...І лише від волонтерів через Фейсбук ми дізнались, що із-під завалів аеропорту вивезли тіла кіборгів. І він написав, що це, мабуть, наші хлопці-вінничани... Бо при Сергієві були документи і фото маленької дівчинки, ймовірно доньки... І мене в той момент мов струмом вдарило, бо я знала про ту карточку Злати у його нагрудній кишені та іменний жетон на шиї. За тиждень тіла вивезли із Донецька в морг у Дніпропетровськ. Далі було те останнє побачення на впізнанні тіла Сергія. Це було найстрашніше, що було в моєму житті. Я вже не кажу про мату, батька та сестру Сірьожі...

- Це був точно він?

- Так, бо у Дніпропетровськ нас їхало із Вінниці три родини — наша, Шевчуки та Франишени. Ще дві сім’ї кіборгів прибули із-під Києва... Я не можу вам передати словами, коли перед тобою заходять люди в ту кімнату і за 10-20 хвилин виходять вбиті горем, із криками відчаю та заплаканими очима... Це страшно, бачити все це. А ще важче пережити. Бо коли ти думаєш, що маєш туди зайти і невідомо що ти побачиш від свого рідного чоловіка, сина чи брата... Це дуже моторошно! І коли нам показали його фото це був він, наш Сергій... Тільки на шиї вузликом були скручені ланцюжок його срібний, жетон і ладанка. Мабуть, хотіли зірвати із шиї, але не вийшло...А в ту кімнату-холодильник пішли тільки тато із мамою Сергія. Бо в нього на потилиці було велика родинна пляма і вони хотіли на всі 100% переконатись, що це точно їх син... Як ми вийшли звідти я вже не пам’ятаю, бо все навколо стало чорне. Ми тримали один одного за руки як могли. Його мама Галя так і сказала: «Я бачила його, але не можу повірити в смерть Сірьожі». А його тато, здається, досі не вірить, що Сергій більше не прийде додому на вечерю... Та в свідоцтві про

смерть написано «інші не уточнені травми голови, що призвели до загибелі з зоні АТО». А насправді із розповідей решти кіборгів ми знаємо, що наших хлопців тупо розстріляли ледь не впритул.

Знаєте, коли їх хоронили у Вінниці 3-го квітня йшов лапатий сніг, точно такий як 20-го січня в Донецькому аеропорту. Точно такий, під яким вони загинули і востаннє бачили білий світ...

- Держава тобі допомогла як дружині загиблого Героя? Вулиця імені Зулінського буде замість Тарногородського?

- Землю у Вінниці нам дали в Тяжилові, але по закону мали дати дві ділянки. Так само із пільгами на комуналку якась «непонятка», бо як маєш дохід більше 1700 гривень на людину тобі ця пільга вже дається. Але я сама виховую малу дитину віком 1,3 роки, живу із мамою та братом і, навіть, як бухгалтер не можу розібратись із цими цифрами.

Так само із перейменуванням вулиці Тарногородського, яку хочуть зробити Деснянською. Хоча ініціативна група сусідів внесла пропозицію назвати її іменем мого чоловіка. І знаєте, це було б чесно і справедливо, щоб його дитина і батьки жили на вулиці Сергія Зулінського... 

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов. Для оценок и рецензии используйте форму отзывов