Олег Мороз: «Планую, що й надалі буду працювати в АТБ…»
На жаль, дуже часто останнього часу нам доводиться спостерігати за долею вітчизняних героїв, які лишаються сам на сам із власними проблемами після демобілізації. Молоді хлопці, які ще вчора ціною власного здоров’я захищали суверенітет та єдність нашої держави, сьогодні виявляються нікому не потрібними. Вони вимушені буквально наново шукати себе в житті. Але з цього нерадісного переліку поламаних доль є й виключення. Це підтверджує історія Олега Мороза, який нині працює старшим охоронцем одного з вінницьких магазинів «АТБ». Вона серед іншого є прикладом відповідального відношення працедавця до своїх співробітників, що проявили себе справжніми патріотами. Детальніше про те, як рідна компанія підтримала в важкі часи нам розповів сам Олег Мороз.
- Розкажіть, коли вас мобілізували?
- На військовій службі в зоні АТО я перебував з серпня 2014 року. Служив у мінометній батареї, побував у багатьох гарячих точках. Маю не тільки статус учасника бойових дій, а й медаль «За оборону м. Дебальцево». До речі отримав її нещодавно – у лютому нинішнього року.
- Доводилося затримувати терористів?
- Одного разу під час несення служби я помітив переміщення техніки у наш бік в кількості однієї БМП та двох машин типу «Урал». Вони зупинилися, та один з водіїв запитав дорогу на Санджарівку. Ми помітили, що він розмовляв з яскраво вираженим російським акцентом. Після спроби їхнього затримання, БМП відразу кинулася навтіки . В «Уралах» було по дві людини: водій та його супровід. Вони, лишивши техніку, також почали «тікати». Ми відкрили вогонь, та поцілили трьох осіб. Один з водіїв добровільно здався. Його було затримано та доставлено до штабу.
- Як відомо, нашим солдатам на Сході України доводиться доволі тісно спілкуватися із місцевим населенням. Чи не траплялося негараздів з цього боку?
- З місцевим населенням не було жодних проблем. Ми навіть допомагали людям з продуктами: хлібом, водою, олією. Вони, в свою чергу, так само допомагали нашим хлопцям. Тобто не було ніяких конфліктів, усе було нормально. Відверто кажучи, і між військовослужбовцями були нормальні стосунки. Ми навіть потоваришували. По поверненні наша мінометна батарея вже навіть родинами «дружить». Телефонуємо, листуємося, їздимо один до одного в гості. Географія широка: Вінниця та Вінницька область, Закарпатська область, Полтавщина…
- До речі про повернення. Сьогодні ви працюєте у тому ж самому магазині, де були працевлаштовані до мобілізації?
- В компанії «АТБ» я працюю з 2012 року. Побачив об’яву про вакансію та влаштувався охоронцем магазину. Потім пройшов відповідне навчання та був підвищений до старшого охоронця. Весь час несення служби колектив маркету мене підтримував. Управляюча навіть телефонувала кілька разів. Та й взагалі працедавець виявив нормальне, людське ставлення. Бо ніхто не змушував перед відправленням до АТО, приміром, писати заяву на звільнення за власним бажанням. За мною компанія «АТБ» зберегла робоче місце. Продовжував йти робочий стаж. Щодо заробітної плати, то весь цей час вона виплачувалася. Кожен місяць приїздила моя дружина та отримувала гроші. Це дуже важливо, адже на момент призову я мав двох неповнолітніх доньок віком чотири та один рік.
- Як ваша кар’єра просувається нині?
- Коли я повернувся до свого ж магазину, колектив зустрів мене привітно. Взагалі, я планую, що й надалі буду працювати в «АТБ». Тут є великі можливості для подальшого росту, існують відповідні внутрішні курси. Наразі я не можу сказати, чи особисто я буду просуватися саме по кар’єрі. Але приємно, що можливість така надається. Я ще розмірковую над цим питанням.
- Чи вважаєте ви себе героєм?
- Я не можу сказати, чи можна називати мене героєм. Декотрі військовослужбовці після АТО кажуть, мовляв, я герой, бо воював. Я так не вважаю. Це борг перед Батьківщиною та обов’язок кожного нормального чоловіка. Ми просто чесно служили.