Чи витримають українські виконавці конкуренцію з закордонним музичним продуктом. Після скасування Верховною Радою 50% квот на трансляцію музичних творів українською мовою – скоріш за все ні. Та чи взагалі не зникне українська пісня з теле- і радіоефірів
Верховна Рада 1 лютого прийняла в першому читанні законопроект про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Зміни стосувалися скасування 50% квоти на трансляцію музичних творів українських авторів у телерадіоефірі. Мовляв, таким чином – українські виконавці всерйоз візьмуться за якість своєї продукції.
Також з трибун Верховної Ради звучали посилання до статті 10-ї Європейської конвенції про транскордонне телебачення. У ній зазначено, що Україна має надати більшу частину загального мовлення для європейських творів. А так як Україна і сама належить до європейських – жодних квот бути не може.
Проте чи не нашкодить це Україні? З введенням цих квот ще у 2005 році, українська музика дістала хоч якусь можливість дійти до слухача і не бути задавленою могутніми катками російського і західного поп-конвеєрів. Музиканти схвильовані, що за нових умов молоді виконавці взагалі не матимуть змоги пробитись на теле- і радіоефіри.
На сьогодні телерадіокомпанії виконували це квотування. Розуміючи, що ослухатись – річ небезпечна. Щоправда, аби заповнити ефір на 50% національним продуктом, йдуть на непопулярні дії. В ефірні листи вкладають весь наробіток музикантів до 1991 року. Мотивують просто - це ж наше, тоді була саме така музика. Часто українських виконавців транслюють ночами, коли їх ніхто не чує. Все це не є порушенням, оскільки закон "Про телебачення і радіомовлення” чітко не прописує усі нюанси.
Якщо ж закон ухвалять - втратити може шоу-бізнес. Адже музиканти в Україні заробляють концертами, і якщо музики не буде в ефірі, про них не знатимуть.
Георгій Курков (56)
художній керівник та диригент АКО „Арката”
- Мені здається, що українська нація сама схильна до самогубства. Чому? Жанрів музики є безліч. Потрібно, щоб вони усі існували у просторі телерадіоефіру. У нас цього немає. Де українська класична музика? Молодь такої не знає.
Візьмемо українську мову. Вона єдина має бути державною у нашій країні. Так само і про це квотування. Воно повинно бути – щоб українською співали в принципі.
Подивіться на книговидання, що з ним – немає зараз українського якісного перекладу. Те саме може бути з музикою.
Має бути ця квота, але в ній мають звучати гарні українські виконавці. Як їх обрати і де взяти – то вже інше питання. Із моїх улюблених „Брати Гадюкіни”, Святослав Вакарчук, Олег Скрипка... Так, вони не зникнуть, але хто знає піаністів українських, чи класиків. Ми спочатку занапастимо все – землі, людей, совість, а потім будемо чекати на якісь експерименти з-за кордону. Звичайно, щоб ми не забували, хто ми є – для самоіндифікації українців, це квотування потрібне.
Рапіра (17)
співачка та музикант
- Зараз багато кажуть, що Україна вбиває сама себе. Україна йде проти України. Кого не спитаю із своїх колег, що вони думають про квотування - вони кажуть: та це класно. Вільна Україна може ставити будь-яку музику. Але в мене таке враження, що Україна перетворюється на Малоросію, це просто один з пунктів русифікації.
Багато музикантів-початківців українських та й взагалі вінницьких – принципово хочуть співати українською мовою, ходять у вишиванках на концерти. Записують цікавий продукт державною мовою, приносять його на радіо, а їм кажуть - нам такого не потрібно. Навіть при цих 50% квотування, українську музику ставлять уночі, наче вони бояться – що не буде попиту на радіостанції.
З власного досвіду маю приклад. Я дала дві композиції на радіостанцію, одна англійською – інша українською. Англійську композицію спокійно взяли, постійно крутять, я часто чую. Українську композицію просто проігнорували і ставлять уночі, коли всі сплять.
Багатьом радіостанціям вигідно поставити перевірений продукт. Але є гарні, конкурентоспроможні та якісні композиції українською, які зараз під загрозою зникнення.
Ярослава Слободянюк (31)
викладач музики
- Чим більше я слухаю і читаю про це, то розумію, що це не питання культури, а проблема бізнесу. Більше 70% наших студентів, приїжджаючи з районів, не розуміють російської мови. Але їх інтелектуальний рівень дуже низький. У них немає цікавості до знань. Проблема не в квотуванні і не в якості музики, а в тому, що мистецтво перейшло на рівень ринкових відносин. Це просто продукт. Як це можливо? Музиканти у всьому світі створюють музику від душі і за наявності професійності, а потім дивляться, куди продати. Звичайно, це така ж професія, як усі інші – музиканти також повинні їсти. Проте у нас виходить навпаки - спочатку дивляться на формат – що можна продати на радіо, а потім підганяють під ці рамки свої твори. Про яку якість можна казати? Це не в інтересах якогось бізнесу – змінити щось у нашому ставленні до культури.
Вадим Мазурик (49)
представник національної ради
- Це проблема в першу чергу суспільна. А інтереси суспільства і бізнесу знаходяться у різних галактиках. Але українці повинні мати можливість слухати свою національну музику.
У Європі, наприклад, – безліч нішових станцій. Ця величезна кількість форматів дозволяє людям у величезному інформаційному полі формувати свої смаки.
Що вважати національним продуктом? Чи можна вважати пісні канадців, які співають українською, національним продуктом? Ні. Проте українці, що співають іноземними мовами – наші, і це національних продукт. Група, що все життя живе і працює в Росії, а їх барабанщик родом з Маріуполя. Це національний продукт – ні, проте таким вважається. Цей критерій аж занадто розмитий. Люди, які складають чарти та ефірні листи – збирають цей національний продукт з усього можливого, навіть притягуючи його „за вуха”.
Та головне, щоб національний продукт був якісний. Тоді він зможе конкурувати з іноземною музикою, в нього з’являться постійні слухачі.
Що таке національний музичний продукт? Цього не визначає жоден документ. Та якщо люди перестануть слухати пісні свого народу, то втратять самоіндифікацію.