Маму неповнолітнього Андрія Романюка судили за те, що відпустила сина на війну

Не називайте батальйон

- Коли я читав в Інтернеті, що «сепари» просуваються все далі й далі, сказав мамі, що не можу сидіти вдома, - розповідає Андрій. – Бо якщо сидіти, то вони скоро постукають до нас у двері і скажуть, створюйте якусь свою республіку. Це я так готував її морально.  Знав, що мама проти, щоб я йшов на війну. Тому пішов з дому тоді, коли її не було. Тато постійно в селі. Подзвонив мамі з поїзда. Загін, в який мене мали взяти, знайшов через Інтернет. Але не взяли. Злякалися, що нема навіть 17-ти. І я, на радість мамі, повернувся додому. Знов став ходити в училище.

Андрій називає приблизно десять батальйонів, куди він просився. У кожен з них готові були взяти хлопця з майданівським гартом. Та не брали. Каже, як тільки дізнавалися про вік, розмова на цьому закінчувалася. Хто стукає, тому відчиняють. Так вийшло і в мене. В одному з добровольчих підрозділів, причому, з доброю славою, закрили очі на мої 16 років. І я знов тишком від мами поїхав з дому.

- Ще коли Андрій був на Майдані, вдивлялася у кожну цяточку на екрані телевізора,  чи, бува, то не його голова мелькає, - розповідає пані Олена. – То були валідольні дні. Він же був у тому пеклі, коли розстрілювали снайпери на Інститутській. Телефон з рук не випускала. Десятки разів дзвонила. Почую голос – і відключаю номер. Майдан кінчився, а він знов у пекло.

За сина – повістка на суд

Мати всіляко намагалася вирвати сина з війни. Розуміла, що це не місце для таких, як її Андрій. А тут ще й з училища раз по раз нагадували про те, що Андрій пропускає заняття і це може закінчитися для нього відрахуванням.  Жінка вирішила звернутися по допомогу до волонтерів.

- Зайшла в Інтернет, побачила немало номерів телефонів волонтерських організацій, а один з них був такого самого оператора, як у мене, - каже пані Олена. – Відповіла жінка з таким ім’ям, як у мене. Це була Олена Верлан-Кульшенко. Доки житиму, дякуватиму їй, що не тільки допомогла забрати сина з війни. Залагодила питання з дирекцією училища. Дала на суд адвоката. Та ще й стала для Андрія дуже авторитетною людиною. Бачу по ньому, що таку жінку він не зможе підвести.

Протягом чотирьох тижнів Олена Верлан майже щодня, а то й по декілька разів на день, спілкувалася по телефону з Андрієм. Зізнається, спочатку він нагадував собою «їжачка». Не піддавався на жодні умовляння повернутися на навчання. Проте з часом крига скресла. Тим часом мати хлопця отримала повістку на суд. В училищі звернулися до служби у справах дітей міськради про те, що учень понад три місяці не з’являється на заняття. Звідти передали документи до міліції у справах неповнолітніх. Інспектор на підставі такого звернення подала позов до суду. Олені Романюк інкримінували неналежне виховання сина, що передбачає, зокрема, позбавлення материнських прав.

-Те, що син виріс патріотом, не означає, неналежне виховання, - каже мати хлопця. – Якщо він на перше місце поставив захист України, а на друге навчання, то що, за це мене треба судити?

Андрій з бійцями батальйону (другий ліворуч у нижньому ряду). Вони не побоялися взяти 16-літнього до себе

З поїзда зустріла волонтер

Судове засідання відбулося 4 березня. Андрій приїхав додому вранці напередодні.  Зізнається, що якби йшлося тільки про навчання, можливо, проігнорував би судове засідання.

- Волонтер Олена Верлан мені пояснила, що можуть виникнути проблеми з квартирою, - каже хлопець. – Наша квартира не приватизована. Якби маму позбавили прав, а мене відправили в інтернат, то держава могла б пред’явити претензії на частину площі. Тому я приїхав, щоб бути особисто на суді.

З поїзда  Андрія зустрічала згадана Олена Верлан. Посадила в машину і повезла з собою. Не додому. В училище. Перед тим пані Олена вже була у директора. Заступилася за юного бійця. Просила не спішити з відрахуванням. Дала слово, що «витягне» його з АТО.

- Мені б побритися, вмитися з дороги, - казав Андрій, коли зрозумів, що його везуть в училище. – Встигнеш. Борода не зашкодить спілкуванню.

В училищі Андрій дав розписку про те, що зобов’язується скласти всі «хвости». Журналісту RIA зізнався, що заборгував аж 11 предметів. 17 березня, коли ми спілкувалися в училищі, хлопець сказав, що два іспити вже склав. 4 березня разом з мамою він постав у залі суду перед суддею міського суду. Попросив долучити до матеріалів справи подяку комбата, а також довідку про те, що весь час прогулів в училищі провів у зоні бойових дій. Як пояснила керівник апарату міського суду Неля Гудемчук, суддя під час розгляду справи «закрила» її за відсутністю складу правопорушення. Підтримати на суді маму й сина волонтер пані Верлан надіслала адвоката.

Не робіть з хлопця героя

Директор ПТУ №11Михайло Бевх позитивно оцінює вчинок свого учня у прагненні стати на захист держави. Такої ж думки його заступники, соціальний педагог.

- Знаю про це тому, що ми всі разом радилися. Як бути з учнем Романюком, - каже Михайло Бевх. – У всіх була однакова думка – стати на сторону учня. Але ж є ще закон. Тому змушені були поставити до відома комісію у справах неповнолітніх. Тепер взяли відповідальність за те, що не відрахували учня за значну кількість пропусків. Хочемо вірити, що Андрій не підведе нас.

Директор просить не робити з хлопця героя не тому, що він не заслуговує на таке. Каже, завтра ще хтось виявить бажання  наслідувати його приклад. І потягнеться ниточка. Хоча при цьому згадує епізоди з книг і фільмів, коли в роки війни з фашистами, теж воювали діти. Педагоги, з якими спілкувався журналіст, переконані, що неповнолітні не повинні бути там, де рвуться снаряди і лунають постріли. На запитання одногрупників Андрія, чи є такі, що готові стати на захист держави, хлопці звернули увагу на одного з них. Що радить таким сам Андрій?

- Не можу і не маю права давати такі поради, - каже він. – Я тільки розповідаю про те, що на них там чекає. Рішення має приймати кожен особисто.