За останні 10 років української політики не темі «децентралізації», як панацеї від проблем внутрішнього розвитку, встигли «попіаритися» усі політики з вищої ліги. Саме децентралізація, тобто передача владних повноважень від центру на місця усіма – від крайніх лівих до ультранаціоналістів на словах визнавалася як логічний і необхідний етап розбудови української державності. У тому-то й справа, що «на словах».
Віктор Ющенко: «Основа і стрижень демократичної організації влади – це її децентралізація й піднесення ролі місцевого самоврядування».
Блок Юлії Тимошенко (з програми 2006 року): «Забезпечення ефективної децентралізації влади. Перетворимо місцеве самоврядування у справжню владу, розширимо їх повноваження та вірно визначимо джерела фінансування».
Віктор Янукович: «Децентралізація влади є запорукою успішної реалізації політики реформ в Україні».
Олег Тягнибок: «Децентралізація влади має відбутися, оскільки саме режим Януковича її централізував. Повноваженнями треба ділитися – в першу чергу, в питаннях бюджетно-фінансового розподілу».
Всі, як бачимо, «за» децентралізацію. А фактично жодного законопроекту, який би збільшував повноваження місцевих органів влади і зменшував монолітність президентської вертикалі за ці роки провідними партіями внесено не було.
І ось, обіцянки усіх політичних партій та усіх кандидатів у президенти України почали реалізовуватися. Започатковано процес децентралізації влади, передусім, у частині передачі на місця фінансових повноважень.
Почули ми схвальні відгуки? Не зовсім. Критики значно більше. І критика ця на вінницькому рівні відбувається як у старі «добрі» часи – згідно з партійною ієрархією.