Дев'ять кіл пекла спецназівця Романа Лабаня

Рік тому у битві під Дебальцевим загинув 21-річний лейтенант калинівського спецпідрозділу Національної Гвардії “Ягуар” Роман Лабань.

- Незважаючи на вік, Рома вже двічі брав участь у антитерористичній операції. А з 14 лютого по 21 лютого минулого року під Дебальцевим ми прикривали відхід частин Збройних Сил України та Національної гвардії з міста та його околиць. Підрозділ, де служив і Роман, стояв у селі Нижньому Лозовому на об'їзній дорозі міста. Бої йшли там вночі та вдень. Раз група хмельницького спецназу на бойовій машині піхоти проїхала повз розвідувально-диверсійної групи терористів чи росіян, - згадують побратими Романа, офіцери із позивними Рись та Воєнний. - Однакові форма, одяг, зброя. Наші зрозуміли, що це ворог, коли ті дали по ним автоматну чергу, поранивши трьох бійців. Поранених хлопців вивезли броньовиком “Кугуар”. А 17 лютого російські танки підходили до наших позицій, ховаючись за кущами та посадками і били з гармат впритул. У нас не було важкого озброєння, аби їм відповісти! Від шквального вогню хлопці сховались у хаті. Рома тоді вийшов на подвір'я. В цей час один танковий снаряд влучив прямо у подвір'я поруч із ним.

Осколками юному офіцеру завдало важких поранень ніг, грудної клітини та голови. На Романа ще впали розбита циркулярна пилка на станку, купи землі, уламки паркану та цегли...

- Хлопець був у свідомості та відчував нелюдський біль. А снаряди усе рвались коло нас. Тож я скочив у свій “Кугуар” і на великій швидкості рвонув до побратимів. Тим часом хлопці перев'язали Романа. На швидкості я розбив ворота до подвір'я, ще й у розбитих штахетах забуксував. Розвернувся і завантажив товариша до машини. Рвонув сільською дорогою, корчами, об'їжджав воронки від снарядів та мін. І це все під обстрілом, - згадує нацгвардієць Воєнний. - Врешті я таки виїхав на трасу. А Рома відчайдушно боровся за життя, казав: “Не хочу помирати! Я буду жити!”. У селі Луганському передав його медикам та й гайда до своїх. Романа терміново госпіталізували до лікарні міста Артемівська...Тричі лікарі там ще запускали серце юного офіцера. Він дуже хотів жити! Але занадто важкі були поранення...

- Ми на передовій не раз бачили загибель, каліцтва хлопців. Але смерть Романа вразила усіх. Хлопець з сільської родини з Хмельницької області, мати акушерка, батько бригадир аграрної компанії. Після школи вступив до військового училища без сторонньої допомоги, - з сумом згадують побратими Романа. - Завдяки знанням та таланту закінчив факультет внутрішніх військ Київського національного університету внутрішніх справ. Рома ще навіть не встигнув створити власну родину.

Офіцер Воєнний на своєму щасливому “Кугуарі” ще декілька разів відвозив поранених з поля бою. Сам раз теж був поранений, але таки вивів машину із бійцями під шквальним вогнем... Усього під час пекельного тижня боїв під Дебальцевим були поранені ще сім “ягуарівців”. Але наші хлопці тоді теж гідно помстились російським окупантам та терористам за смерть Романа та поранення побратимів.

Романа Лабаня посмертно нагородили орденом “За мужність 3 ступеня” та присвоїли звання старшого лейтенанта. У рідному селі Сутківцях Ярмолинецького району Хмельниччини герою-спецназівцю встановили меморіальну дошку на його сільській школі.