Бойовий командир "Правого сектору" з Вінниччини розповів, чому генерали не хочуть, щоб вони воювали в АТО

Олександр Карась із Козятинського району захищає Україну у складі Добровольчого українського корпусу Правий сектор. Його позивний Друг Подолянин. Чоловік є командиром відомої 1-шій окремій штурмовій роті ДУК ПС, яка захищала Донецький аеропорт. 

Польовий командир, який разом із своїми бійцями приймає участь у боях та відбиває наступи бойовиків та російських "гастролерів" розповів про свій підрозділ та війну. 

Друже "Подолянин", скільки часу ваша рота на війні?

З липня-серпня 2014-го року.

За цей час ви пройшли значний бойовий шлях. Які бої Вам найбільше запам'яталися?

Аеропорт. Старий термінал... Між 8 та 9 листопада, якщо не помиляюсь. Сєпари попередньо обстріляли термінал з важкої артилерії. Було багато що зруйновано. Потім нас намагалися взяти штурмом. Ми вистояли.

Ще запам'ятався бій під Старогнатівкою в 2015-му, коли в нас було чотири 200-х. Це була спільна операція з військовиками. Не дивлячись ні на що, ми завдали ворогам нормальних втрат.

Як особисто Ви потрапили до Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор"?

До ДУК я був у "Правому секторі" на Майдані. Потім з побратимами поїхали в Навчальний центр "Десна". Потім Дніпропетровськ, Покровка... (бази дислокації ДУК у 2014-му році, - О.Ч.)

Декотрі персони з влади час від часу заявляють про те, що "Правий сектор" не має права брати участь у "АТО". Це якось впливає на ваші стосунки із ЗСУ чи нацгвардією? І які вони у вас взагалі?

Скажемо так, на рівні середньої командирської ланки і простих солдат - стосунки хороші. Балакають про нас погане тільки генерали, вищий командний склад. Звісно, їм не подобається, що ми під час атак ворога даємо відсіч! Бо це порушує "мінські договорняки". Солдат наші дії мотивують. Це щодо ЗСУ. А з нацгвардією ми толком не стикалися, бо вони знаходяться далеко...

Як самі солдати і командири-фронтовики державних структур ставляться до наказів, дій вищого командування? Що говорять про них на побутовому рівні?

Дуже негативно ставляться. Наказ легко віддати, коли сидиш в теплому штабі. Інша справа, коли ти сидиш в окопі і на тобі тренують влучність стрільби з усіх видів зброї, а ти мусиш просто сидіти і доповідати. Це якось трошки "напрягає". Відчуваєш себе лох...м, якого послали на забій. Тому на побутовому рівні хлопці говорять повним текстом хто є вище командування і куди їм слід іти.

Як справи у 1-шої штрумової із забезпеченням?

Завдячуючи волонтерам, наразі добре.

Наостанок розкажіть нам про якусь ситуацію, у якій ваші бійці проявили себе як справжні герої.

Якраз той бій під Старогнатівкою. Мої хлопці поводили себе достойно, ніхто не панікував взагалі, ніхто не ховався. Всі намагалися вести вогонь. Жодної одиниці зброї не було втрачено. Нам довелось відходити, були поранені та загиблі, але жодного бійця не загубили і не лишили. Така згуртованість, злагодженість дій і безстрашність - це був подвиг, я вважаю, героїзм всього підрозділу.

Якщо по конкретних бійцях говорити, то був випадок... Коли верталася одна група військових з нового терміналу, по ним працював Утьос (кулемет, - О.Ч.), одного вояка поранило і він не реагував. І двоє наших, це "Бугай" і "Гайдамака", витягли його прямо з-під суцільного вогню. Витягли, але, на жаль, медиків не було і у нас в роті тоді ще їх не було... Солдат втратив багато крові і помер. На жаль... Але наші правосеки без вагань ризикнули собою і полізли у саме пекло за ним.