Кудлаєнко продав «джип» і на все літо розпланував розваги для дітей у Вінниці

Бізнес, влада, політика… де легше себе реалізувати? Чому людина, яка з початку війни підтримує військових та волонтерський рух, не їздить в АТО? Чи може обійтись народний обранець без «джипа», і як депутат «розважає» власних дітей? Що є чутками, а що правдою про життя народного депутата Сергія Кудлаєнка, він розповів сам.

- Ви починали роботу в бізнесі, тривалий час працювали службовцем в міськраді, потім були обрані народним депутатом. Що кардинально змінилось за останні 1,5 роки після обрання депутатом?

- Кардинально змінилось сімейне життя, бо раніше я щоденно бачив свою родину, був постійний контакт і з батьками і з близькими мені людьми. Сьогодні, якщо є хвилина чи можливість на вихідні, то намагаюсь максимально присвятити час родині. Найголовніше – діти, вони підростають і їм необхідне спілкування з батьком.

- Не маєте бажання повернутись на роботу у виконавчу владу?

- За два роки роботи у Верховній Раді я отримав відповідний досвід. Я люблю, щоб був результат, динаміка, люблю ставити собі якусь мету і досягати її. На жаль, непросто сьогодні себе реалізувати як законотворець. Тому що, навіть ті законопроекти, які стосуються покращення, викликають певну незрозумілу популістську дискусію. Я категоричний противник, щоб в залі ВР велись дискусії «під камери». В зал Верховної Ради треба виходити лише, щоб відстоювати свою позицію і голосувати за підготовлені законопроекти - або приймати їх, або ні. Останній приклад: наскільки в комітеті нам було легко проголосувати за надання Калинівці статусу міста обласного значення, і що ми отримали на виході. При чому, це питання, яке не заслуговує на те, щоб протягом години в сесійній залі сперечатись не зрозуміло за що. Його треба було проголосувати і дати Калинівці можливість приєднати ще 5 – 7 сіл, які знаходяться біля Калинівки. В парламенті далеко не все залежить від тебе особисто. Коли політиканство чи популізм починає перемагати, законотворчість втрачає свій сенс. Це прикро, але я не втрачаю надії  на консолідацію, відповідальність і реальні позитивні зміни в країні.

- Після того як Ви стали депутатом ходили чутки, що Вас призначать на посаду голови облдержадміністрації. Були такі перспективи?

- В нас так складається: якщо людина проводить активну громадську діяльність, то всі думають, що вона вже має кудись йти (сміється – авт.). А ще казали, що я буду балотуватись на міського голову, бо я проводив багато заходів. Ще раніше обурювались, що у Вінниці не проходять заходи без патронатства Кудлаєнка, коли я в міській раді працював, сьогодні я в міській раді не працюю. Але заходи так само проводяться. Я відкрив свою першу громадську приймальню на Соборній,38 ще з 2009 року, коли ще не відбувалось ніяких виборчих процесів. З тих пір приймальні С.Кудлаєнка у Вінниці працюють по теперішній час. Потім, коли пройшли останні місцеві вибори, то вже говорили, що Кудлаєнко буде губернатором. Навіть в деяких ЗМІ, начебто публікували розпорядження про призначення мене губернатором в Тернопільській області. Я не знаю, як це прокоментувати, хоча розмови з цього приводу дійсно були. Я просто виконував свою роботу і робитиму це надалі, без гонитви за політичними дивідендами. Я вінничанин, тут народився, виріс і люблю своє місто. Якщо я сьогодні депутат, то працюватиму як депутат і так, щоб не було соромно мені, моїм близьким і моїм дітям.

- Як Ви ставитеся до політиків, які змінюють свою партійність? Політики по партіях переходять, тому що в них змінюється ідеологія?

Не вважаю, що з періодом часу в когось змінюється ідеологія. Я переконаний, що змінюється не ідеологія, а рейтинги тієї чи іншої політичної сили. В залежності від зміни рейтингів, люди змінюють свою політичну приналежність. Якщо в когось з’являється лідер, то подивіться який виникає ажіотаж, починається боротьба, хто туди йде. Тому це боротьба не за ідеологію, а боротьба за рейтинги. Такого не повинно бути. Сьогодні потрібно змінювати виборчу систему, місцеві вибори це довели, багато округів залишились без депутатів. Повинна бути мажоритарна система. Не партія, а кожна людина нехай йде та доводить, що вона хоче взяти на себе відповідальність. Тоді можна буде побачити якийсь результат. І взагалі, на мою думку, потрібно ввести процедуру відкликання депутата виборцями з огляду на його роботу. Це найкращий контроль.

- Коли працювали в міськраді в одному з інтерв’ю говорили, що навіть їдучи з друзями на природу, цікавились, чи є там мобільний зв'язок. Зараз ситуація змінилась? Чи постійно на зв’язку?

- Змінилась. В цьому плані стало простіше. Коли працювали в міськраді, там є «гаряча лінія», якщо щось в місті траплялось, незалежно в якій сфері, знаходили керівника. Була поставлена робота так, що всі керівники повинні бути постійно на зв’язку. Я вважаю, що це правильно. Сьогодні в мене залежності, щоб я був постійно на зв’язку, немає. Хоча з’явилось набагато більше людей, які телефонують  і щось пропонують, запитують, кудись запрошують, просять поради і допомоги. Коло  людей, з якими спілкуюсь,  суттєво розширилось.

- Ви підтримуєте волонтерські організації та військовослужбовців, самі проходили службу в армії?

- Ні.

- З початком військових дій на Сході, не було бажання поїхати воювати?

- Бажання було, і постійно виникає. Але ми створили ряд громадських організацій та громадських ініціатив. Зокрема, у Вінниці створено Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО. Це, в першу чергу, хлопці, які пройшли Афганістан. Зараз вони, в основному, працюють в елітних підрозділах, це люди, які мають досвід. Переконаний, що кожен має займатись своєю роботою. Коли у Верховній Раді ми спілкувались з колегами із США, то питали їх, чого не вистачає Україні, на їх думку, зброї, обладнання? Тоді один з Генералів, представників НАТО відповів, що сьогодні важливо, щоб зброя знаходилась в руках професіоналів. Бо якщо є якісна зброя, але людина не вміє нею користуватись, це ще гірше, ніж людина без зброї. Тому я продовжуватиму волонтерську діяльність, на якій я розуміюсь. Моя громадська приймальня знаходиться практично в одному кабінеті з хлопцями, які воюють в АТО, тому ми знаємо, що відбувається на Сході і яка допомога потрібна військовим. На мою думку, для того, щоб допомагати армії, не обов’язково фотографуватись на блокпостах, потрібно просто тримати зв'язок і щодня цікавитись, що там відбувається.

- У Вашій декларації за 2015 рік левова частка доходу - від продажу майна. Що продали і чому?

- Я продав авто. Моя родина знаходиться в Вінниці, а я в Києві. Так склалися обставини…

- Де живете у Києві в сесійний період?

- В готелі «Київ». Мені там зручно, більше того, я часто їжджу в Київ без авто. Зараз зручне транспортне сполучення: 2 години 13 хвилин і ти в столиці. Потім до Верховної Ради їхати 15 хвилин на Метро.

- Чому родина залишилась у Вінниці, якщо Ви переїхали?

Школа, садочок, і в мене ЗНО (сміється – авт.). Дитина хоче навчатись на факультеті політології чи соціології у вузі гуманітарного напрямку. Такі вузи знаходяться в Києві, Львові, Харкові. Враховуючи те, що я зараз 50 на 50 в Києві і Вінниці, то Андрій подаватиме документи на вступ у київський, львівський та вінницький вузи. У Вінниці, плануємо подавати документи до Донецького університету. Куди поступить, побачимо. Я особисто,  не ставив за мету переїзд до Києва, але буває, що життя вносить свої корективи.

- У вас троє синів, старший закінчує школу, а молодші?

- В садочок ходять. Одному сину в грудні буде 6 років, другому в червні виповниться 3 рочки. Але ми, до речі, не називаємо вдома «садочок». Вони з першого дня ходять в школу, ще додатково на гуртки ходять.

- Дружині хтось допомагає з дітьми?

- Дружина займається з дітьми сама. Зараз вона в декретній відпустці. І цього року планує виходити з відпустки.

- Як ви проводите час з дітьми, вдома чи десь гуляєте?

- Вдома однозначно – ні. Ми гуляємо в нашому парку. Мене там вже всі знають, хто продає морозиво, поп-корн. І знають не як депутата, а впізнають по дітях. Коли я йду з малими, то продавці знають, що той хлопчик любить біле морозиво, а той шоколадне. Окрім того, в нашому парку є ексклюзивна розвага – міні-зоопарк. Останній раз я там був в понеділок, і у власників зоопарку придбав собі ще одну собаку – вівчарку. Тепер в нас дві собаки – алабай і вівчарка.

А ще ми плануємо зробити на базі міні-зоопарку соціальний проект для дітей з малозабезпечених родин чи хворих діток. Щоб один день на тиждень протягом літа діти приходили туди безкоштовно.

- Де взагалі відпочиваєте, є улюблені місця в Україні?

- Так, Вінницький і Калинівський район – рибалка. На минулих вихідних їздили з дітьми. Це був їх дебют: одному майже три роки, другому – п’ять з половиною, вони зловили перші свої коропи.

- А за кордон куди їздите на відпочинок і як часто?

- В Туреччину, раз на рік. В основному в Анталію. Чому Туреччина? Бо той сервіс, що є там нас повністю влаштовує.

- Ви майже завжди пірнаєте в ополонку на Водохреща. Ви віруюча людина, чи це «дань моді»?

- Я віруюча людина. Але щодо пірнань в ополонку, то колись почав закалятись, а вже потім - купання на Водохреща. Цього року я не обливався холодною водою, десь кілька місяців, бо перехворів запаленням легенів. Після хвороби появився страх холодної води. Майже місяць пролежав у лікарні. Мене пацієнти питали, чому це я у вінницькій лікарні, а не у Феофанії, а я не знав, що відповісти (сміється – авт.)… Хочу сказати, що лікарі у Вінниці найкращі.

- Літом чим плануєте займатись?

- Зробимо на дитячих майданчиках міста для дітей розваги: діти малюватимуть руками, проводитимуться конкурси з подарунками, розважатимуть аніматори. Цього року на літо ми запланували 50 таких флешмобів. Ми так робимо вже четвертий рік поспіль.