Десять тисяч годин роботи та тисяча сторінок: вінничанин написав книгу про життя Ісуса до 33 років

Євген Литвак 13 років працював над книгою «Епоха слави і надії». У ній автор досліджує заснування буддизму та християнства, безсмертя та реінкарнацію, а також пише про тибетських монахів і... пригоди Ісуса в Індії. Тепер книга вінничанина стане основою монографії харківської науковиці, яка вивчає нові жанри літератури.

Вінничанин Євген Литвак є автором книги «Епоха слави і надії». Це історія у 121 розділі й на тисячі сторінок про те, як індійський Цар Ашока 2000 років тому заснував Братство Дев'яти Невідомих. Крім того, тут можна знайти відповіді Литвака на питання про реінкарнацію і безсмертя, а також поспостерігати за пригодами Ісуса в Індії до його 33-річчя.

— Я спробував написати про життя Ісуса до 33 років. Мені було цікаво, чому він став таким, яким ми його знаємо, — розповідає вінничанин. — То ж я відправив головного героя своєї книги у різноманітні пригоди, щоб підвести до розуміння: все мало скластись саме так, інакше діяти Ісус просто не міг.

За словами автора, книга охоплює дві часові площини.

— Це історична частина, події в якій відбуваються 2000 років тому, і це частина сучасна, тобто наші дні, — пояснює Євген Литвак. — На головного героя і героїню чекає дуже багато пригод, багато країн і таємниць. Ними, звичайно, будуть маніпулювати злодії, але вони рухатимуться до своєї мети. Додам ще, що всю розповідь можна поділити умовно на три частини, які спочатку йдуть ніби окремо, а потім виявляються дуже тісно пов'язаними. Але не думайте, що відкривши останню сторінку, відразу дізнаєтесь відповіді на всі питання... У моїй книзі ці відповіді й натяки заховані всюди.

Крім власне написання історії, вінничанин також виступив її ілюстратором. Тому на сторінках книги можна знайти кілька унікальних малюнків маслом.

Останні два роки писав щоночі

Дивовижною є тривалість написання книги «Епоха слави і надії».

— Я тримав книгу в голові й писав її 13 років... Поки не звільнив цю історію, — зізнається Литвак. — Коли мені було 17, я вирішив стати письменником. Тоді саме відвідував курси англійської мови, займався спортом, працював на будівництві, але вже точно розумів, що в середині мене є цінна й унікальна ідея, якою я хочу поділитись зі всім світом.

Автор каже, що жодного разу за цей час не сумнівався у своєму бажанні стати кращим письменником у світі, тому й не звертав уваги на те, що пишуть інші — творив власне.

— Я хотів написати одну, але хорошу книгу, хотів догодити читачеві, — говорить далі він. — Тому впевнений, що книга сподобається всім, хто любить читати, хто читає багато і хто в цьому розбирається. А також має сподобатись тим, хто виріс на зарубіжній класиці, Ремарк, Сіменон, Конан-Дойл, і кому цікавий загалом такий напрямок у літературі.

Отож, як сказав Євген, перші рядки він написав у 17, тоді як крапку на останній сторінці поставив у 30.

— Останні два роки я писав щоночі, аби закінчити історію. А взагалі творив тоді, коли було натхнення, — пригадує він і додає. — Так, були перерви, були моменти, коли я чогось не знав, не розумів і повинен був з усім цим розібратись. Та загалом, як я порахував, на роботу пішло близько 10 000 годин. І результат — одна не схожа на інші книга… Не розумію, як письменники випускають дві за рік.

Чоловік без вагань називає «Епоху слави і надії» справою всього свого життя і прикладом власного росту.

— Я книгу не змінював, а дописував, тому й помітно, як змінювався і зростав я: і як автор, і як людина, — говорить він. — Та воно було того варте. Після завершення роботи відчував себе кращим у світі, тим, хто створив чудо — і це найкращі емоції.

Автор також пригадує, що під час писання іноді зустрічав несприйняття.

— Дехто сміявся, коли дізнався, що пишу про тибетських монахів, хоч сам в Тибеті не бував. Але на таке я не зважав і продовжував писати про перше таємне Братство, — додає Євген Литвак. — Зараз же навпаки чую від усіх своїх знайомих слова підтримки й хороші відгуки.

Нове слово у літературі

Євген Литвак говорить, що його книга не схожа ні на що інше й називає її жанр поняттям «літвейк». Про те, що це новинка для літератури пише й харківська дослідниця, кандидатка філологічних наук Тетяна Бондарєва.

«Сучасний літературний процес зазнає значних трансформацій у зв'язку з посиленою інтеграцією у вебпростір. Елітарний читач починає частіше звертатися до інтернет-джерел, серед яких з'являються й літературні твори з високою художньою вартістю. Твори, що виникли спочатку в інтернет-просторі, а вже потім стали цілісними художніми текстами, можна умовно назвати терміном «літвейк» — «літературне пробудження», — зазначає вона. — Основною характерною рисою таких творів є їх синкретичність, орієнтація як на масового, так і на елітарного читача, орієнтація на різні види мистецтва та велика позатекстова база».

Тетяна Бондарєва також звертає увагу, як «автор роману органічно переплітає в тексті міфи різних народів, при тому трансформуючи їх: рептилоїди та таємниці будівництва Собору преподобного Ісаакія Далматського в Петербурзі, експерименти жерців над людьми та їх наслідок — створення жорстоких воїнів-берсерків, які насправді є героями давньогерманських та давньоскандинавських міфів».

Додамо, що статтю про книгу вінничанина опублікували в Міжнародному науковому журналі «Грааль науки», а харківська науковиця вже працює над своєю професорською монографією, що базується на тексті «Епоха слави і надії».

Автор, зауважимо, свідомо вирішив опублікувати книгу в інтернеті безплатно для читачів. Зізнається, що навіть не розглядав питання продажу й комерціалізації цієї історії. Тому поринути у пригодницький світ «Епохи слави і надії» може кожен охочий.

— Я думаю, якщо відверто, над продовженням історії. Але це тільки сказати просто: «Сяду й напишу ще одну книгу», насправді — це дійсно важка праця, — наостанок зізнається Євген Литвак. — І навіть враховуючи, що за 13 років я навчився писати й наступна «йтиме» простіше, це все одно складно. Бо якщо першою книгою я кинув виклик Булгакову, Ремарку, Дену Брауну й Джоан Роулінг, то вже наступною доведеться кидати виклик собі самому!

Джерело