Відгук на книгу Євгенія Литвака «Епоха слави і надії»

Сучасний літературний процес зазнає значних трансформаційних процесів, пов'язаних з діджиталізацією всіх сфер людського життя, в тому числі й читацького. Масовий читач переорієнтовується на вебпростір, що робить інтернет-літературу більш запитанною.

Представником мережевої літератури є блогер Євгеній Литвак, автор веброману «Епоха слави і надії». Твір виконує функцію контенту соціальних мереж (опубліковано в Телеграм-каналі та мережі Інстаграм), що не може не впливати, як на форму, так і на зміст роману.

Щодо змістового складника роману, варто виділити позиції, які привертають увагу: по-перше, наявність «вічних» тем. Зокрема, теми стосунків батьків та дітей різнобічно розкриваються в таких образах: Стефан і Алекс Крамер, Молитва і Ханой, Соломон і Давид, Дітар і Цезар, Надіша і Мріадр, Серафим і Авраал та ін. Автор апробовує ролі «батько-наставник» та «батько-приклад» в межах більш глобальної теми – стосунки людини з Богом. Сюжет роману виходить далеко за межі ортодоксального розуміння релігії: напротивагу роману Дена Брауна «Код да Вінчі», в якому запропонована версія родинних стосунків Ісуса Христа за схемою «батько-дитина» (тобто, батьком є Ісус), Євгеній Литвак пропонує в романі «Епоха слави i надії» іншу версію родинного зв'язку, а саме за схемою «дитина-батько» (батьком Ісуса виступає інша людина, а не Бог). Така позиція відкриває шлях до розуміння всіх сюжетних ліній. Наприклад, поява таємного Братства Дев'яти Невідомих, яке таємно керує людством та знаннями, стає більш обгрунтованою з огляду на «людське» походження Божого сина.

Звернення до теми таемних братств і змов робить книгу актуальною, адже такі історії зачаровують і закутують серпанком таемниці усю історію людства. Автор, як зазначено в його обліковому записі інстаграм, почав працювати над книгою у віці 17 років, а опублікував її безкоштовно у соціальних мережах в 30 років. Веброман «Епоха слави і надії» унікальний, на наш погляд, тим, що показує зростання автора в одному творі упродовж усіх 121 глав.

Художня вартість роману збільшується від початку і до самого кінця, адже з моменту початку роботи над романом пройшло понад 13 років, протягом яких змінювався світогляд самого автора, що не могло не відобразитися на стилі оповіді та інших текстуальних характеристиках.

Євгеній Литвак вдало використовує словесні та несловесні засоби для візуалізації подій твору: детальні описи персонажів, потужний етнографізм та історизм (особливо це простежується у другій частині роману – описи військового обладнання, індійських традицій та ін.) дозволяє створити ефект присутності читача в моменті читання. До несловесних засобів візуалізації варто додати власноруч створені ілюстрації — цикл картин олією, на яких зображені рептилоїди. Репродукції картин інтегровані в текст і є частиною сюжету безпосередньо (їх намалював Алекс Крамер, герой роману; він же – сам автор під офіційним псевдонімом). Цей момент свідчить про наполегливу та самовіддану роботу автора над художньою вартістю тексту.

Наскрізними в тексті є мотиви сну / сновидіння, а також зодіакальний мотив та зміїний (перелік не є вичерпаним, звертаємо увагу лише на найпитоміші), які поєднують усі три частини роману в одне ціле. Цей прийом виявився ефективним з огляду на складну систему хронотопу: сюжет другої частини твору розгортається в Індії 2000 років тому і є своєрідною «лінзою», крізь яку події першої частини «заломлюються» в третю частину. Тобто, неможливо об’єктивно оцінити динаміку характерів (наприклад, головного героя Ніколаса Романова), пропустивши читання «історичної» частини.

Разом з тим, не можна не зауважити певні недоліки в сюжеті: подеколи надмірне переобтяження деталями уповільнює процес читання та осмислення; необгрунтоване використання інтертексту (тобто, загальновідомі й упізнаванні цитати подеколи використовуються без функції внесення додаткового смислу за рахунок претексту).

Зазначені недоліки в цілому не впливають на художню вартість тексту, який оригінальним твором на межі різних жанрів, що детермінує потребу дослідження жанрового різновиду та окреслення його місця в теорії літератури.

Рецензент:Оксана ВОЛОШИНА

Кандидат філологічних наук, Вінницький національний аграрний університет