В довоєнні часи вболівальники замінювали гравців. А футболістів, вражених блискавкою, закопували на полі

Щоб «оживити» документальний літопис, автори зібрали багато футбольних цікавинок. Наприклад, під час одного з матчів 30-х років у Вінниці почалася гроза, блискавка вбила глядача, а кілька гравців втратили свідомість. Гра припинилися, а вражених футболістів ненадовго … живими закопали прямо на футбольному полі. Тоді вважалося, що це допомагає вийти електричному розряду з тіла людини.

Інтернаціональний колектив авторів

Над матеріалами книги спільно працюють вінничанин Леонід Загоруйко, журналіст газети «Команда» Андрій Кудирко (робить в Києві) і Леонід Абрамович (мешкає в Ізраїлі). Їм також допомагає житель Німеччини Матвій Флігельтуб. Бригада авторів вважає, що історична книга певним чином сприятиме відродженню вінницької команди майстрів.         

– Ідея написати книгу виникла в Андрія Кудирка.  Минулого року він створив сайт «Історія вінницького футболу» (www.vinfoothistory.vn.ua), куди запропонував викладати програмки матчів вінницьких «Локомотива» і «Ниви», статті про гравців тощо. Я давно колекціоную програмки, тому запропонував співпрацю адміністратору цього сайту Леоніду Абрамовичу. Незабаром виникла ідея спільного написання літопису вінницького футболу, – згадує Леонід Загоруйко.

Кожен зі співавторів має свою ділянку роботу. Наприклад, Леонід Загоруйко  збирає статистику матчів. Для цього він вже більше року копирсається в архіві і читальнях міста. Андрій Кудирко обробляє усі матеріали і детально розписує літопис нашого футболу, рок за роком.   

Грали навіть босими

Як розповідає Леонід Загоруйко, футбол у Вінниці започатковано в 1911 році на базі реального училища. Його почав культивувати вчитель цього навчального закладу Леонід Корєнев. Перший футбольний клуб реалістів грав на полі поблизу нинішнього Замостянського моста.

В 20-х роках чемпіонати України з футболу не відбувалися, проводилися лише першості Вінниці. Там не бракувало курйозів. 

– Якщо деякі гравці не приходили на матчі, команда грала в неповному складі – наприклад, 8 футболістів протистояли 11 суперникам. Або тренери пропонували зіграти кільком глядачам, на що ті погоджувалися, – ділиться фактами Леонід Загоруйко. – Команди могли не допускати до змагань через … брак ігрової форми, які тоді коштувала чимало. Хтось грав босим, якщо не було грошей на спортивне взуття.

Інколи матчі опротестовували по доволі смішним причинам – наприклад, через те, що в арбітра під час гри … поцупили велосипед. Нерідко ігри аматорів завершувалися з величезною перевагою: найбільший рахунок в міських довоєнних змаганнях – це 18:0.

Історики вінницького футболу скаржаться, що багато архівних матеріалів довоєнних часів знайти просто неможливо. Напевно, їх знищили перед приходом фашистів. Тому необхідні дані доводиться вишукувати в старих газетах.

Футбол плюс концерт

Гравцям довоєнних часів зарплатню не платили. При цьому на деякі ігри вхід був платним (20 – 35 коп., в залежності від важливості матчів). Нерідко на стадіоні грав оркестр. Тобто люди ходили не лише на футбол, але й послухати музику. Адже розваг у мешканців міста тоді було небагато. Цікаві матчі до Другої світової війни збирали до двох, а інколи й до п’яти тисяч глядачів! 

Спочатку на головній футбольній арені Вінниці були лише стоячі місця, а згодом з’явилися хиткі лавочки. Але вболівальники нерідко скаржилися, що купували квитки на більш дорогі сидячі місця, але все одно доводилися стояти – адже контролерів на футболі не було.

– В 20-х роках у Вінниці було лише одне поле, яке підходило для проведення змагань – стадіон облради фізкультури (біля Староміського  мосту). Навесні його нерідко затоплювало. Доводилося чекати, коли вода піде. Через це ігри починалися доволі пізно – аж у квітні або травні. Також існували футбольні поля на місці сучасного району «Бригантина» і на Старому місті. Пізніше, в 30-х роках, з’явилася арена обкому профсоюзів (в районі нинішнього СК «Нива»), – розповідає Леонід Загоруйко.         

Середняки всеукраїнських змагань

В 1923 році вінницька збірна вперше взяла участь у Всеукраїнській спартакіаді в Харкові. Там вона зіграла два матчі – перемогла збірну Житомира з рахунком 2:1 і програла майбутньому віце-чемпіону – збірній Юзівки (нинішнього Донецьку) з рахунком 0:6, після чого вибула з розіграшу. В цьому ж році відбулася перша губернська (обласна) спартакіада, де перемогла збірна Жмеринки.    

Під час війни у Вінниці було не до гри.

– Я детально переглядав окупаційну газету «Вінницькі вісті». Там немає жодних згадок про футбол, – продовжує Леонід Загоруйко. – Матчі поновилися вже в 1944 році. Тоді вінницькі клуби «Динамо» і «Спартак» двічі поступилися опонентам з Києва,   

В 1946 році поновилася й першість республіки. Вінницька команда «Спартак» там не виблискувала і посіла місце в середині таблиці.  Взагалі, до 1958 року, року створення клубу майстрів, вінницькі команди переважно були міцними середняками, лише інколи перебували серед лідерів в першості республіки.

Як відомо, команду залізничників «Локомотив» спочатку збиралися створити в Києві. Але в столиці України в 1958 році вже було кілька ФК, тому клуб вирішили перевести до Вінниці.   

Запрошують до співпраці

Автори будуть вдячні за допомогу матеріалами, спогадами чи фотографіями. Їх можна пересилати за електронною адресою: [email protected] (Леонід Загоруйко, 096-983-56-66). Також до співпраці запрошуються меценати – від їх допомоги залежатиме наклад унікального видання.

В подальших планах авторів – випуск другої частини літопису вінницького футболу, починаючи з 1958 року (часу створення команди майстрів).