Чи отримають вінничани за рік страхову медицину

При нинішньому рівні інфляції, сірих зарплатах та соціалістичній ментальності суспільства обіцянки нового міністра охорони здоров'я запустити в Україні страхову медицину в кінці наступного року виглядають дещо перебільшеними

Днями новий міністр охорони здоров'я України Олександр Квіташвілі анонсував, що до кінця 2015 року в країні можна буде запускати програму страхової медицини. "Я думаю, що до кінця 2015 року будуть передумови того, щоб запускати таку медицину", - зазначив Квіташвілі.

Також міністр уточнив, що будувати державну страхову компанію було б неправильно, оскільки всі ризики ляжуть на держбюджет. На його думку найбільш ефективно було б залучити різні джерела фінансування лікарень: не тільки державні, а й страхові, і приватні.

Звичайно, така загальна фраза досить мало говорить про майбутні зміни в українській медичній сфері, але терміни переходу на страхову медицину виглядають досить фантастичними.  

Перше і дуже важливе питання - як платити і як збирати гроші. Проблема адміністрування такої системи охорони здоров'я архіважлива.

Знаючи історію стосунків українців з податками досить туманною виглядає перспектива швидкого налагодження механізму зборів цих коштів. Щоб виховати дисципліну самостійної сплати медичного страхування потрібно точно не пару років і чимало дієвих механізмів.Але скоріш за все відраховувати ці внески з зарплати працівника (як і єдиний соціальний внесок) буде роботодаваець.

Тут ми стикаємось з іншою проблемою - сірі зарплати. Наврядчи на якісне медичне обслуговування вистачить відрахувань з офіційної 1-2 тисяч гривень. Може скластися чергова проблема з неефективністю. Ніби люди і платять за страхову медицину, але, або сума доплат з бюджету знову дуже велика, або отримують медпослуги на копійки, які і заплатили. І знов отримуємо соціальне обурення: "ми ж платимо за медицину, то де вона?".

Власне, в Росії подібну систему обов'язкового медичного страхування пробують запровадити останні кілька років. Системою охоплені уже майже всі росіяни, які сплачують в середньому близько 625 рублів (175 грн) на місяць.

В результаті тягар охорони здоров’я фактично повністю залишився на державному бюджеті – у вигляді прямих дотацій, та на гаманцях пацієнтів, які таки мали нещастя захворіти – у вигляді корупційної складової. Позабюджетний фонд виявився не в стані задовольняти й чверті потреб медицини. При тому бюрократичний апарат для адміністрування фінансових потоків помітно зріс.

Тому коли "ситі нафтові роки" закінчились, до невисокої якості медичних послуг додалась зрима перспектива масових скорочень лікарів, яка вже викликала достатньо потужну, як для Росії, протестну хвилю. 

До того ж, мабуть українцям запропонують різні страхові поліси, які покривають різні залежності від відрахувань медичні випадки. І тут ми відразу згадаємо епізоди з американських фільмів з фразою лікаря: "Вибачте, але ваша страховка цього не покриває".

Можливо міністерство впровадить систему, коли роботодавець з власного бажання або пропонує "страховку", приймаючи на роботу людину, або ні. Такого роду привілеї можуть бути ефективними для залучення кращих кадрів на кращих умовах. Але, знаючи економічну ситуацію в країні і рівень безробіття, говорити про такий механізм в країні зарано. А можливостей вимагати у роботодавців страховки в українців поки немає.

Ще одна середньострокова проблема - економічне падіння країни. Національний банк України прогнозує інфляцію в країні в 2014 році на рівні 25%. В 2015 році банківський регулятор прогнозує до 10%. Тобто відрахування на страхову медицину за рік можуть знецінитись на ці десять відсотків. Відповідно і медичних послуг ми зможемо отримати менше.

Звичайно, інфляція це не рідкісна хвороба, якою заражена тільки Україна. Але потрібно розуміти, що для жорстких реформ в такій чуттєвій сфері як медицина одного року, який ще й накладається на економічний спад, буде замало.

Також не слід забувати, що, незважаючи на постійну догму про "жорсткі реформи-урізання", українське суспільство залишається дуже соціалістичним. І в ментальному плані і в практичному.

Перше, чимало людей вважають, що всім "від їжі до розваг" їх повинна забезпечувати держава. Про те, звідки на це брати гроші зазвичай не дуже замислюються.

А друге - в українському суспільстві чималий прошарок дійсно бідних людей. Вони не матимуть змоги відраховувати гроші на страхову медицину. І тут можна, або збільшувати армію людей, які будуть отримувати дотації (що практично означає відсутність будь-яких змін),  або збільшити навантаження на тих, хто ще має змогу оплачувати страхову медицину.

До того ж, найбільше медичного обслуговування потребують люди пенсійного віку, а їхня пенсія навряд дозволяє робити релевантні до якісної медицини відрахування. А це означає, що скоріш за все,медичні послуги великої кількості непрацюючих людей, буде оплачувати менша кількість працюючих.

Так, можливо новий уряд готовий різати по живому і міняти стару неефективну систему охорони здоров’я. Але в постсоціалістичній країні, жителі якої звикли безкоштовно отримувати медичні послуги і не завжди підозрюючи, що навіть за погану медицину хтось платить, довести потрібність реформ буде дуже складно. До того ж українці так люблять фразу "здоров'я - головне" (хоч і помираємо ми рано і хворіємо багато) і посягання на "головне" може викликати досить сильні обурення.

Взагалі медичне страхування це проблема об яку ломали свої списи керівництва багатьох країн. Навіть нова медична реформа здавалось би багатих США, яку іменували Оbamacare викликала чимало протестів і налаштувала американців (особливо бідних) проти Обами.

Звичайно, ефективними грузинськими реформами, в тому числі і медичними, можна захоплюватися. Також не можна зволікати зі змінами в Україні. Але новому міністру попри заповіді "робити не дивлячись ні на що", потрібно ще враховувати чимало особливостей української ситуації. Зараз здається, що іншого виходу як різати по живому немає, але потрібно щоб відрізані залишилися живими.