15:40, 5 березня 2015 р.

І сниться «Баті» війна...

У ре­дак­ції га­зе­ти "Гайсинський вісник" він, схо­жий на пер­со­нажа ро­ма­ну Оле­ся Гон­ча­ра «Пра­по­ро­нос­ці» Хо­му Ха­єць­ко­го, з'я­вив­ся зне­наць­ка. У ка­муф­ля­жі, із за­па­хом по­ро­ху й ди­му, що, ма­буть, за­ли­ши­ли­ся піс­ля Дон­ба­су, але із ям­ка­ми на об­віт­ре­них що­ках і ней­мо­вір­ним блис­ком у очах. Так і зда­єть­ся, що ось-ось ска­же оте зна­ме­ни­те «пат­ку мій, пат­ку!». Але ж він - не Ха­єць­кий! Йо­го, гай­синсь­ко­го доб­ро­воль­ця Сер­гія Та­ра­сен­ка, кот­рий ра­зом із си­ном Олек­сі­єм пі­шов бо­ро­ни­ти від аг­ре­со­ра зем­лю ук­ра­їнсь­ку, уже там, на пе­ре­до­вій, наз­ва­ли - «Ба­тя». Не­хай де­що і по-ро­сійсь­ки, але ж суть не мі­ня­єть­ся, бо він дій­сно був там і бать­ком, і БА­ТЕЮ… А те­пер не знає, «на яко­му сві­ті жи­ве і чо­му йо­го ні­де не­має»...

"Ми із сином пішли вою­ва­ти в АТО, а нас­прав­ді - на вій­ну доб­ро­воль­ця­ми.  Вдяч­ні на­шо­му на­чаль­ни­ко­ві війсь­кко­ма­ту Оле­го­ві За­хар­чу­ку за те, що по­ві­рив -  не згань­би­мо Гай­син­щи­ну, Він­нич­чи­ну, дав  «доб­ро» йти обо­ро­ня­ти на­шу зем­лю й по­ба­жан­ня по­вер­ну­ти­ся жи­ви­ми звід­ти", - роз­по­ві­дає Сер­гій Та­ра­сен­ко.

Йо­го вже на­віть важ­ко уя­ви­ти ко­лиш­нім пра­ців­ни­ком, кот­рий у ра­йон­ній лі­кар­ні сте­жив за сис­те­мою опа­лен­ня, за пот­ре­би ремонмонтував об­лад­нан­ня й ме­ха­ніз­ми. Син у ньо­го нав­чив­ся. У їх­ ру­ках ро­бо­та, як ка­жуть, го­рі­ла.

І так хо­ті­ло­ся роз­пи­та­ти біль­ше про це, про жит­тя осо­бис­те, але мій спів­роз­мов­ник не­на­че «уті­кав» від цьо­го, бо дій­сність, з якою зіт­кнув­ся вже тут, по той бік вій­ни, не дає йо­му спо­кою. «Сип­ле» наз­ва­ми міст і війсь­ко­вих під­роз­ді­лів, їх но­ме­ра­ми, як го­ро­хом! Ди­ле­тан­то­ві за­пам'я­та­ти важ­ко. Але йо­му до­ве­ло­ся бу­ти у міс­тах, які ще до­не­дав­на кві­ту­ва­ли й  жи­ли, смі­я­ли­ся ди­тя­чи­ми го­ло­са­ми, го­мо­ні­ли су­сі­да­ми, від­во­йо­ву­ва­ти їх у се­па­ра­тис­тів і ро­сійсь­ких най­ман­ців. Хо­ча й те­пер де­я­кі бу­дин­ки сто­ять на­пів­зруй­но­ва­ні й по­рож­ні, не­на­че без­мов­ні ске­ле­ти - у них все ще бо­ять­ся по­вер­та­ти­ся, аби «бен­де­ри і фа­шис­ти» не вби­ли, а ті, які за­ли­ши­ли­ся, трем­тя­чи­ми від го­ло­ду ру­ка­ми бе­руть хліб, цу­кор, кру­пи і ту­шон­ку від «ук­ро­пів» і «бен­де­рів­ців» - про­го­ло­ше­на вла­да ДНР і ЛНР тим ча­сом прий­має ін­ший «про­ві­ант» - від Ро­сії.

… «Ба­тя» це знає не прос­то із чу­ток, бо не АТО-шні до­ро­ги, а справ­жні фрон­то­ві ве­ли йо­го ра­зом із си­ном і дру­зя­ми схід­ни­ми сте­па­ми під цьвох­кан­ня куль і ви­бу­ха­ми «Гра­дів» у Щас­ті, під Мар­'їн­кою, Піс­ка­ми, поб­ли­зу ае­ро­пор­ту в До­нець­ку….

А те­пер… Піс­ля всіх пе­ри­пе­тій, пе­ре­жи­то­го й від­чу­то­го, як ка­жуть, на влас­ній «шку­рі», Сер­гій Та­ра­сен­ко, гай­синсь­кий доб­ро­во­лець,  кон­ту­же­ний під час бою, хо­ча й не втра­чає оп­ти­міз­му, але шу­кає… сам се­бе! Ка­же, що та­ких, як він, звід­ти прос­то «ви­ки­ну­ли» - не бу­ло чим во­ю­ва­ти і не бу­ло на­леж­но­го ко­ман­ду­ван­ня! На­віть так зва­не пе­ре­мир­'я «пра­цю­ва­ло» на се­па­ра­тис­тів. Бо яка ж ко­ристь від ав­то­ма­та, в яко­му не­має пат­ро­нів:  за­лі­зя­ка - та й го­ді!

Стар­ший пра­пор­щик Та­ра­сен­ко за сво­їх 50 із лиш­ком ро­ків умів не ли­ше зі збро­єю бу­ти на «ти», а й ре­мон­ту­вав війсь­ко­ву тех­ні­ку в Ук­ра­ї­ні, як ро­бив це ра­ні­ше у На­гор­но­му Ка­ра­ба­сі, в Аф­га­ніс­та­ні під час бо­йо­вих дій. То­му й про­сив­ся на Схід, бо був пе­ре­ко­на­ний, що йо­го жит­тє­вий і бо­йо­вий дос­від при­го­дить­ся. І при­го­див­ся! Мі­ся­ці бо­їв, пе­ре­бу­ван­ня під від­кри­тим не­бом і … без ос­тра­ху. Що Бог дасть!

А ось дер­жа­ва чо­мусь цьо­го не оці­ни­ла: піс­ля важ­ко­го по­ра­нен­ня й кон­ту­зії, піс­ля лі­ку­ван­ня у гос­пі­та­лях, зі всі­ма до­від­ка­ми Сер­гій по­вер­нув­ся у Гай­син, але в ньо­го не­має ні ста­ту­су  учас­ни­ка бо­йо­вих дій, ні до­ку­мен­тів про ін­ва­лід­ність, ні кош­тів (за 2014 рік не от­ри­мав гро­шо­вої до­по­мо­ги на оз­до­ров­лен­ня, як і на­леж­ної ма­те­рі­аль­ної) - йо­го десь «за­гу­би­ли» у спис­ках чи­нов­ни­ки!

Він по­не­ві­ря­єть­ся із ти­ми па­пе­ра­ми, що має, по всіх ін­стан­ці­ях, але йо­го скрізь «від­фут­бо­лю­ють», бо ще не іс­нує на­леж­но від­пра­цьо­ва­ної за­ко­но­дав­чої ба­зи, що сто­су­ва­ли­ся б та­ких, як «Ба­тя».

"Але ж я - жи­вий!" - ка­же він і вва­жає, що йо­го ви­ко­рис­та­ли, «пе­ре­жу­ва­ли» і «вип­лю­ну­ли» на уз­біч­чя, ад­же за­ли­шив­ся без кош­тів, хо­ча й має го­лов­ну до­від­ку, що брав без­по­се­ред­ню участь в ан­ти­те­ро­рис­тич­ній опе­ра­ції, але залишився без офіційного статусу.

Сер­гій і за­раз усі­ма по­мис­ла­ми зі сво­ї­ми бо­йо­ви­ми поб­ра­ти­ма­ми. Во­ни йо­му снять­ся - і жи­ві, й мер­тві.

"Оце по­бу­ду тро­хи в міс­ті… Як­що ні­чо­го не доб­'ю­ся, зно­ву ту­ди по­ї­ду.  Ме­не прос­то десь у вер­хах «спи­са­ли», хо­ча всі у Гай­си­ні, у сіль­ській ра­ді в Ку­ні, звід­ки ме­не про­вод­жа­ли, зна­ють, де я був і що ро­бив".

Так, снить­ся «Ба­ті» вій­на… А він про­ки­да­єть­ся уно­чі від ней­мо­вір­ної ти­ші й не од­ра­зу мо­же збаг­ну­ти, чи у Гай­си­ні, чи, мо­же, мир нас­тав.

А до ми­ру, зда­єть­ся, ще да­ле­ко. І Сер­гій, нез­ва­жа­ю­чи на со­лід­ний вік і на те, що ко­мі­со­ва­ний, зно­ву «рветь­ся» ту­ди, де то­чать­ся бої. Ка­же: "Пок­ла­ду всі до­ку­мен­ти у шух­ля­ду, а сам - до сво­їх хлоп­ців! Не­хай по­тім роз­би­ра­ють­ся, хто я і чо­му тут!".

Так, це - «син­дром вій­ни». І по­ки во­на не за­кін­чить­ся, ще дов­го бу­де у спо­га­дах і снах тих, хто за­ли­шив­ся жи­вим. «Ба­тя» - се­ред них…

P.S. Хо­ті­ло­ся б, аби ком­пе­тен­тні ор­га­ни роз­слі­ду­ва­ли спра­ву Сер­гія Та­ра­сен­ка й на­да­ли дос­то­вір­ну ін­фор­ма­цію про ре­зуль­та­ти цьо­го роз­слі­ду­ван­ня.



Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...