
15:40, 5 березня 2015 р.
І сниться «Баті» війна...
У редакції газети "Гайсинський вісник" він, схожий на персонажа роману Олеся Гончара «Прапороносці» Хому Хаєцького, з'явився зненацька. У камуфляжі, із запахом пороху й диму, що, мабуть, залишилися після Донбасу, але із ямками на обвітрених щоках і неймовірним блиском у очах. Так і здається, що ось-ось скаже оте знамените «патку мій, патку!». Але ж він - не Хаєцький! Його, гайсинського добровольця Сергія Тарасенка, котрий разом із сином Олексієм пішов боронити від агресора землю українську, уже там, на передовій, назвали - «Батя». Нехай дещо і по-російськи, але ж суть не міняється, бо він дійсно був там і батьком, і БАТЕЮ… А тепер не знає, «на якому світі живе і чому його ніде немає»...
"Ми із сином пішли воювати в АТО, а насправді - на війну добровольцями. Вдячні нашому начальникові військкомату Олегові Захарчуку за те, що повірив - не зганьбимо Гайсинщину, Вінниччину, дав «добро» йти обороняти нашу землю й побажання повернутися живими звідти", - розповідає Сергій Тарасенко.
Його вже навіть важко уявити колишнім працівником, котрий у районній лікарні стежив за системою опалення, за потреби ремонмонтував обладнання й механізми. Син у нього навчився. У їх руках робота, як кажуть, горіла.
І так хотілося розпитати більше про це, про життя особисте, але мій співрозмовник неначе «утікав» від цього, бо дійсність, з якою зіткнувся вже тут, по той бік війни, не дає йому спокою. «Сипле» назвами міст і військових підрозділів, їх номерами, як горохом! Дилетантові запам'ятати важко. Але йому довелося бути у містах, які ще донедавна квітували й жили, сміялися дитячими голосами, гомоніли сусідами, відвойовувати їх у сепаратистів і російських найманців. Хоча й тепер деякі будинки стоять напівзруйновані й порожні, неначе безмовні скелети - у них все ще бояться повертатися, аби «бендери і фашисти» не вбили, а ті, які залишилися, тремтячими від голоду руками беруть хліб, цукор, крупи і тушонку від «укропів» і «бендерівців» - проголошена влада ДНР і ЛНР тим часом приймає інший «провіант» - від Росії.
… «Батя» це знає не просто із чуток, бо не АТО-шні дороги, а справжні фронтові вели його разом із сином і друзями східними степами під цьвохкання куль і вибухами «Градів» у Щасті, під Мар'їнкою, Пісками, поблизу аеропорту в Донецьку….
А тепер… Після всіх перипетій, пережитого й відчутого, як кажуть, на власній «шкурі», Сергій Тарасенко, гайсинський доброволець, контужений під час бою, хоча й не втрачає оптимізму, але шукає… сам себе! Каже, що таких, як він, звідти просто «викинули» - не було чим воювати і не було належного командування! Навіть так зване перемир'я «працювало» на сепаратистів. Бо яка ж користь від автомата, в якому немає патронів: залізяка - та й годі!
Старший прапорщик Тарасенко за своїх 50 із лишком років умів не лише зі зброєю бути на «ти», а й ремонтував військову техніку в Україні, як робив це раніше у Нагорному Карабасі, в Афганістані під час бойових дій. Тому й просився на Схід, бо був переконаний, що його життєвий і бойовий досвід пригодиться. І пригодився! Місяці боїв, перебування під відкритим небом і … без остраху. Що Бог дасть!
А ось держава чомусь цього не оцінила: після важкого поранення й контузії, після лікування у госпіталях, зі всіма довідками Сергій повернувся у Гайсин, але в нього немає ні статусу учасника бойових дій, ні документів про інвалідність, ні коштів (за 2014 рік не отримав грошової допомоги на оздоровлення, як і належної матеріальної) - його десь «загубили» у списках чиновники!
Він поневіряється із тими паперами, що має, по всіх інстанціях, але його скрізь «відфутболюють», бо ще не існує належно відпрацьованої законодавчої бази, що стосувалися б таких, як «Батя».
"Але ж я - живий!" - каже він і вважає, що його використали, «пережували» і «виплюнули» на узбіччя, адже залишився без коштів, хоча й має головну довідку, що брав безпосередню участь в антитерористичній операції, але залишився без офіційного статусу.
Сергій і зараз усіма помислами зі своїми бойовими побратимами. Вони йому сняться - і живі, й мертві.
"Оце побуду трохи в місті… Якщо нічого не доб'юся, знову туди поїду. Мене просто десь у верхах «списали», хоча всі у Гайсині, у сільській раді в Куні, звідки мене проводжали, знають, де я був і що робив".
Так, сниться «Баті» війна… А він прокидається уночі від неймовірної тиші й не одразу може збагнути, чи у Гайсині, чи, може, мир настав.
А до миру, здається, ще далеко. І Сергій, незважаючи на солідний вік і на те, що комісований, знову «рветься» туди, де точаться бої. Каже: "Покладу всі документи у шухляду, а сам - до своїх хлопців! Нехай потім розбираються, хто я і чому тут!".
Так, це - «синдром війни». І поки вона не закінчиться, ще довго буде у спогадах і снах тих, хто залишився живим. «Батя» - серед них…
P.S. Хотілося б, аби компетентні органи розслідували справу Сергія Тарасенка й надали достовірну інформацію про результати цього розслідування.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
Неймовірні методи обробки насіння для гарантованого врожаю
Новини компаній
16:28
Вчора
Інтимні ігри для пар – для тих, хто прагне укріпити стосунки
Новини компаній
11:00
Вчора
20:38
13 лютого
17:03
13 лютого
Оголошення
10:45, 10 лютого
10:45, 10 лютого
10:45, 10 лютого
10:45, 10 лютого
10:45, 10 лютого
live comments feed...
Коментарі