Вихованець інтернату виконує блискавичні трюки на турніку

- Воркаут - це заняття для душі. Ми з хлопцями почали цим займатися два роки тому, - розповідає юнак. - Щось самі придумуємо, але основу беремо з Інтернету. Мені подобається вільний стиль, те, що в цьому виді спорту є місце для польоту фантазії.

На воркауті Руслан не зупинився. Кілька років поспіль він грає у складі шкільної футбольної команди. Хлопці часто беруть участь у різних матчах, неодноразово здобували призові місця на обласних чемпіонатах з футболу.

- Ще є куди рости, - наголошує співрозмовник. - У спортмена завжди має бути мета, до якої треба рухатися. Тоді він відкриває нові горизонти. Мені ще потрібно багато чого навчитися, як у воркауті, так і у футболі.

Наразі Руслан закінчує одинадцятий клас. Планує вступати у педуніверситет, щоб отримати диплом вчителя фізкультури. У класі, де навчається хлопець, майже всі діти займаються спортом.

- У нашому класі є дві дівчинки, які мають високі результати у такому серйозному виді спорту, як пауерліфтинг, - розповідає він. – Багато однокласників відвідують різноманітні спортивні секції. І це чудово. Адже фізичне здоров’я зміцнює душевне.  Недаремно говорять, що в здоровому тілі здоровий дух.

У Бережанській школі-інтернаті Руслан навчається та живе, починаючи з четвертого класу. Разом з ним у класі навчається його рідний брат, у сьомому класі вчиться ще один. Найстарший із братів нині здобуває вищу освіту. Загалом у сім’ї Гавдид – четверо синів. Батьки дітей розлучилися, коли вони були маленькими. З батьком родина зв’язку не тримає. Маму через стан здоров’я позбавили батьківських прав. Так хлопці опинилися в школі-інтернаті.

- Мама не палить, не вживає алкоголь та не має інших шкідливих звичок, - акцентує Руслан. – Вона не хотіла нас сюди віддавати. Але через хворобу (має групу інвалідності) не могла самостійно за нами всіма доглядати. Тому ми тут.

В інтернаті співрозмовник почувається, як удома. За його словами, у закладі створили всі умови для повноцінного розвитку вихованців – сучасний ремонт, збалансоване харчування, організація дозвілля та навчального процесу тощо. Усі вихователі – доброзичливі й завжди підтримують дітей у їхніх захопленнях. Та й дитячий колектив є дружнім.

Руслан, як і всі діти, хотів би жити у сім’ї, але у своїй, а не в чужій.

- У мене скоро випускний, і я не хочу, щоб мене усиновили, - продовжує підліток. – Я маю маму, яку дуже люблю. Вона три-чотири рази на тиждень приходить нас відвідувати. У мене є брати. Це – моя родина!

Попереду в героя нашої публікації - чимало життєвих випробувань. Але він готовий до всіх сюрпризів долі. Хлопець вірить, що йому вдасться реалізувати себе, як спортсмену, що здійсняться всі його заповітні мрії та бажання.