Герой України з Літина Сергій Собко добре знає, що таке НАТО

- Невістка Віра подзвонила і каже, включайте телевізор, зараз будуть показувати, як президент  нагороджує офіцерів, - розповідає Станіслав Собко, батько Героя. - Сина побачите. Я знав, що Сергій у Києві. Напередодні розмовляв з ним по телефону. Почув, що викликають на нараду командирів бригад і батальйонів. Про нагородження син нічого не говорив. Світло включили аж увечері. Я в Інтернеті побачив, як усе відбувалося.

За що дали медаль

На сайті Міноборони зазначено, що 27 липня 2014 року батальйонна тактична група під керівництвом командира механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8 армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ підполковника Сергія Собка взяла стратегічний плацдарм - Саур-Могила. Протягом липня-вересня підрозділ виконував завдання на території Луганської області і показав приклад мужності та професіоналізму. Не зазначено у повідомленні, що підрозділ нашого земляка виходив з Дебальцево. На одній з фотографій, яку показав батько, син знаходиться у цьому місті, де відбулися найзапекліші бої за весь час війни на Донбасі.

- Син не повідомляє подробиць, - каже батько Сергія. – По телефону спілкуємося майже щодня, але дуже коротко. Інколи розмова обмежується  декількома словами. Що робилося у районі Саур-Могили, бачили по телевізору, читали в газетах.  Дружина плакала. Навіть тепер, коли всі вітають – і по телефону, і додому приходять – все одно плаче.

Батько розповів, що після нагородження Сергієві дали два дні, щоб побачився з сім’єю. Він з дружиною проживає у Новоград-Волинську, там, де знаходиться 30-а бригада. Квартиру винаймають. Є дитина - син Ваня, який наступної осені піде у перший клас.

Майже "НАТОвець"

За сім років служби Сергій Собко п’ять разів навчався за кордоном.  Щоразу - у країнах НАТО. Брав участь у миротворчій місії у Косово. Уже через півроку після закінчення Одеського інституту Сухопутних військ його  направили в Канаду.  

Інститут він закінчив з червоним дипломом. Таким офіцерам надають право вибору місця служби. Батько каже, що син радився з ним. Міг обрати навіть президентський полк. Але зупинився на 30-й окремій механізованій бригаді, що дислокується у Новоград-Волинську на Житомирщині. За словами Станіслава Антоновича, вибір цього підрозділу Сергій зробив тому, що в ньому служать тільки контрактники (на той час ще не був скасований призов на строкову службу). Почав з командира взводу гранатометників. Як пояснив співрозмовник, випускникам-відмінникам достроково присвоюють звання старшого лейтенанта. У Канаді ще більше вдосконалив знання з англійської. Потім була участь у миротворчій місії.

- Коли в Косово до миротворців приїжджав американський генерал, Сергієві доручили бути перекладачем, - каже його батько. – Хоча у підрозділі був свій перекладач.

Дев’ять місяців наш земляк провів на американській навчальній базі, що дислокується у форту Бенінг у штаті Джорджія. Там вивчав курс офіцерів американської армії, зокрема, в організації і тактиці ведення бою. У 2009 році набував досвіду у Німеччині на військовій базі Хохен фельс. Це був місячний курс занять. У тому ж році його направили на навчання в Норвегію. Протягом трьох тижнів наш офіцер навчався за стандартами НАТО веденню бойових дій та виживання в умовах зими. Син поділився з батьком думками, що після АТО має намір здобути ще академічну освіту. Офіцер нагороджений низкою нагород і відзнак - нагрудним знаком «Воїн-миротворець», нагрудним знаком Учасник навчань «Перспектива 2012» та медаллю НАТО «Non Article V» за участь в миротворчій операції. Торік громада Новоград-Волинського визнала Сергія Собка «Людиною року-2014» у номінації «Військова доблесть».

Наскільки цінують в Україні таких офіцерів, можна робити висновок з того, що навіть після участі в миротворчій операції у Косово, сім’я офіцера Собко продовжує винаймати житло. Упродовж десяти років тулиться по чужих кутках.

Навіть батькам не похвалися Золотою зіркою

Батько героя, Станіслав -  вчитель Літинської школи №2. Наступного після нагородженя дня він прийшов на роботу. Привітався з колегами в учительській, перекинувся словом-другим, і зрозумів, що ніхто про новину не знає. Пішов у клас інформатики, він викладає цей предмет. Зізнається, що не стримався. Повернувся в учительську, покликав вчительку Олену Радзієвську. Вона була класним керівником у сина. Сергій закінчував школу, де працює батько.

Включив комп’ютер і показав Олені Василівні фрагмент про нагородження.

- У мене  слів забракло, - каже Олена Радзієвська.  

Вчителька так описує свого колишнього учня: Високий на зріст, красивий зовні, з дуже чіткою вимовою, гарно співає і танцює

– Він міг проявити себе у спорті, чи стати актором, не сумніваюся в цьому нітрохи, - каже вчителька.

Тетяна Катріна викладала у класі Сергія Собка історію. Нині вона працює у Літинській райдержадміністрації. Дізнавшись про новину, купила букет квітів і пішла привітати батьків Героя.

- Сергій Антонович виховував сина у строгості, - розповідає пані Тетяна. – Ми, вчителі, знали про це. Якщо дізнавався про яке-небудь зауваження від учителів на адресу Сергія, то хлопцеві дома було непереливки. Цей учень запам’ятався  мені своєю обов’язковістю і безвідмовністю у виконанні доручень. Декілька років тому випадково зустрілися з ним у Літині. Сергій приїздив у відпустку. Разом з маленьким сином прийшов подивитися спортивні змагання. Звернула увагу, наскільки мій учень змужнів! Подумала тоді про себе: оце еталон справжнього офіцера – розумний, сильний і великий патріот. Таким треба доручати реформувати армію і керувати нею.

Надихнув друг батька з Монголії

Станіслав Антонович зізнається, що сам мріяв стати військовим. Після школи подавав документи у Севастопольське вище військово-морське училище. Сувора лікарська комісія знайшла незначні вади у здоров’ї. Втім, після закінчення Вінницького педагогічного інституту (за спеціальністю математика), Станіслав Собко два роки прослужив у одному з кращих у тодішньому Союзі підрозділів – танковій дивізії на Львівщині. Її називали «залізна» дивізія. Там отримав звання офіцера. Нині він капітан у відставці.

Офіцерське звання дало можливість протягом трьох років працювати у Монголії. Було це на початку 80-х років минулого століття. У цій країні дислокувалося багато радянських військ. Були й цивільні. Діяли школи для дітей радянських військових. В одній з них Станіслав Собко викладав предмет – початкова військова підготовка. У Монголії познайомився з офіцером на ім’я Микола Павлович. Каже, дотепер товаришують. Микола Павлович закінчив службу в Одесі у чині полковника. Мав отримати генерала, але не склалося…

- Якось Микола Павлович навідався до нас у Літин, - розповідає пан Станіслав. – Сергій тоді навчався у восьмому класі. Якраз прийшов з школи і застав гостя. Той під час розмови запитав хлопця, чи вже визначився з майбутньою професією. Син промовчав у відповідь. Тоді Микола звернувся до нас з дружиною, щоб ми на хвилинку залишили їх удвох з сином. Ми вийшли в іншу кімнату.

Станіслав Антонович каже, що не цікавився у сина, про що говорив з ним офіцер. Дотепер не знає подробиць розмови. Хоча здогадатися було не складно. Після того звернув увагу, як хлопець став активно займатися спортом, гартувати здоров’я. У випускному класі повідомив батькам, що хоче стати військовим.

Довідка:

За час Революції Гідності і бойових дій на Сході країни Героями України стали шестеро наших земляків: військові льотчики Костянтин Могилко та  Дмитро Майборода (Вінниця), Герої Небесної сотні – історик Максим Шимко (Вінниця),  підприємець і художник Валерій Брезденюк та залізничник Леонід Полянський (Жмеринка), командир батальйонно-тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади Сергій Собко.