Що Валерій Коровій вважає запорукою успішного розвитку агросектору Вінниччини

Ще на початку спілкування Валерій Коровій відзначив величезний потенціал розвитку України, в тому числі й Вінниччини, саме в секторі агропромислового розвитку. Але часу не так багато.

- Ще здавна Вінниччина мала й досі має рекордні врожаї й є «житницею України», але чогось таки не вистачає, щоб аграрії були справді заможними й тим самим збагатили країну…

- Чи є в області проблеми із ефективним використанням землі, технологій та відповідно з отриманням високої врожайності?

- Скажу так – життя не стоїть на місті. Якщо ще на початку 2000 року середня врожайність соняшника по Вінницькій області була 13 ц/га, то на сьогоднішній день ми говоримо про урожайність 30 ц/га, але є господарства, які забезпечують й 40 ц/га, є й 15-17 ц/га.

На сьогоднішній день сільське господарство зробило дуже великий крок уперед.

- Що робити з неефективними господарниками?

- Агропромислова політика – потужний динамічний процес. Що є тормозом розвитку агропромислового виробництва? Певні органи влади на місцях в силу різних обставин, викривляють умови для ведення конкуренції шляхом лобізму (Лобізм передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів тої чи іншої компанії чи цілої галузі-авт.) неефективних виробників.

На сьогодні принципово важливо, якщо ви хочете рухатись вперед, створити рівні конкурентні умови для усіх суб’єктів, які працюють на ринку.

В той же час ми повинні розуміти, що повинен бути баланс між велико-товарним виробництвом і те, що називається мало-товарним виробництвам. Але воно повинно опиратись не на адміністративний фактор, який обмежує їхню продувність, а на те, що ми повинні допомагати в покритті відсоткових ставок по кредитах, в навчанні й можливості опанувати нові сучасні технології, придбанні обладнання й техніки, але в ніякому разі їх штучно адміністративно струмувати й захищати від тої конкуренції, що не дозволяє їм підвищити свою продуктивність й рухатись вперед. Це дуже серйозна проблема для України.

Зараз у нас традиційно радянський колгосп.

- Чи можливо щось змінити?

- Звичайно, час все міняє…(посміється)

- Звичайно, міняє, але на скільки швидкими можуть бути зміни?

- В цьому питанні найкраще – це час. А з другого боку ми повинні «переламати» мотиваційну поведінку місцевих органів виконавчої влади  - це дуже важливо. Тому що «оцей колгоспний уклад» – я деколи спілкуюсь з окремими й питаю, як там у вас? А мені – та от користуюсь широкою підтримкою сільгоспвиробників. Але в той же час цей район має низькі показники в сільськогосподарському виробництві, він має низькі результати ефективності. Тоді в мене виникає питання – цей голова районної адміністрації – кого він захищає? Тут дуже багато питань.

Життя йде вперед й потрібно все зробити для того, щоб ми використали той шанс, який нам дав світовий ринок продовольства, щоб в найближчих 5-10 років - якраз світові ринки продовольства – вони будуть локомотивом економічного зростання – це є шанс для України і для Вінницької області. Потрібно все зробити для того, щоб в цей період ми підняли свій рівень конкурентоспроможності, адже через 5-10 років цикл може піти в іншу сторону.

- Чи може якось вплинути на зміни в агросекторі децентралізація, зміни до Конституції?

- Виконкоми повинні будуть займатись своїми справами, бізнес – займатись своїми справами.

У нас за приклад береться реформа в Польщі. Якраз адміністративна реформа в Польщі принципово змінила підходи аграрного виробника із органами місцевого самоврядування, тому що вони зацікавлені, щоб виробництво було ефективним, конкурентоспроможним.

- В європейських країнах поширено діяльність невеликих аграрних, фермерських господарств, які досить успішно розвиваються…

- Тут не потрібно просто копіювати. Історичний аспект сільського господарства в Польщі й в Україні – діаметрально протилежні. В нас винищили приватного господарника, розкуркулили. А у Польщі – це країна, незважаючи на те, що там керувала польська об’єднана робітнича партія – там були приватні господарства, там не було колгоспів, тому там зберігся свій уклад організації сільського господарства, який дає їм можливість забезпечити ефективність в рамках того укладу, який є.

В Україні відбулось те, що відбулось – розпаювання, яке анонсувалось, що дасть великий ефект – воно обернулось, що ми створили систему «латифундії» (це система землеволодіння, заснована на великих поміщицьких маєтках — латифундіях. Латифундизм сприяє консервації низького рівня технічного розвитку сільського господарства, мізерних доходів селян і сільськогосподарських робітників, жебрацького життєвого рівня сільських трудящих-авт.), коли люди вже давно відділені від землі.

В нас зараз дуже багато випадків, коли немає спадкоємців землі, яка роздана в оренду й в нас немає механізму, як цією землею управляти.

- Багато такої землі?

- Багато. Й зараз в цьому питанні існує достатньо серйозна проблема. Так, наприклад, була земля в пенсіонерки – вона померла, родичів немає й земля залишилась безхозною. Й зараз стоїть питання, що робити з такою землею?

- Наразі триває обговорення подальшої долі ринку землі в Україні, що Ви думаєте з цього питання?

- На мові економіста – якщо б капіталізувати (перетворення засобів в додатковий капітал, додаткові фактори виробництва в результаті чого досягається збільшення розміру власних коштів – авт.) землю сільськогосподарського виробництва, то ця капіталізація вона б сягала до одного трілліона доларів. Що це таке для України – це величезний капітальний ресурс. Ви собі можете уявити, що уся капіталізація лягла в баланси юридичних осіб. У цих підприємств наскільки зросла б капіталізація для того, щоб розмовляти з банками, розміщатись у вигляді IPO тощо. На сьогодні навіть великі структури цього не мають, так у них є в обробітку 10 тисяч гектарів землі, але ви відкриєте баланс - подивитесь - земля в нього не капіталізована.

Тому з точки зору ефективності використання цього найбагатшого потенціалу, який є в Україні, ця тема – вона визріла і її потрібно робити, адже в цей складний час перед нами стоять виклики в якому напрямку рухатись. Але разом з тим, ми повинні розуміти, що потрібно відпрацювати механізм переходу цих прав власності на землю.

Для того, щоб земля не була об’єктом спекуляції, наприклад, необхідно прописати запобіжні заходи, як то земля «з рук в руки» не повинна передаватись частіше ніж раз на 10 років, друге – обмеження в придбанні земельних ділянок, скільки вони можуть бути в одних руках, або щоб не було такої надмірної системи централізації.

Дискусій тут багато й має бути чітка система, але усе це не є новим – усе давно апробовано в країнах Західної Європи, де існують чіткі механізми для того, щоб не допусти чи мінімізувати негативні наслідки цього процесу.

На сьогодні найбільшою проблемою є те, що немає довіри між людьми, між соціальними групами, між владою і населенням, тому якщо ми хочемо рухатись ефективно, потрібно цю довіру повертати й розвивати.

Згідно тлумачного словника, слово «довіра» - це соціологічно-психологічна категорія для позначення відкритих, позитивних взаємовідносин між людьми, що відображають впевненість у порядності й доброзичливості до іншої сторони.

Тож, чи вдасться економісту за фахом, керівнику області за посадою стати свого роду ще й психологом для того, аби вибудувати потрібний області та Україні місток довіри між людьми, який призведе нашу країну до розвитку, як любить часто повторювати Валерій Коровій – «покаже час»…