Яку історію пережив за 150 років палац польських панів Собанських на Вінниччині

Вінниччина має багату історико-культурну спадщину, яка мало цікавила навіть самих вінничан на зорі Незалежності України, проте повертає увагу нині, після Революції Гідності та дорослішання громадянського суспільства.

Серед таких історичних пам’яток є садиба польських панів Собанських, що була побудована у другій половині XIX сторіччя у Тростянецькому районі Вінницької області. Зараз у цьому комплексі, який охоплює палац та 25 га паркової території розмістився Верхівський сільгосптехнікум, який входить до складу Вінницького національного аграрного університету.

В XVII століття сучасна Вінницька область у результаті розпаду Річчі Посполитої була поділена між Австрійсько-угорською та Російськими. За умовами поділу східна половина краю відійшла Російській імперії, але реально вінницькими землями тоді розпоряджалися польські магнати. Багато маєтків належало графу Феліксу Потоцькому. У XVII ст. Верхівські землі і селян Потоцький подарував поміщику графу Собанському. В 1861 році Собанський почав будівництво палацу. Велось будівництво з 1861 по 1894 за задумом архітектора Косаревського — зі змішаними елементами романського і пізньоготичного архітектурних стилів. Одночасно з будівництвом палацу на громадському вигоні проводилась закладка парку на площі 21 га деревами, які привозились в зрілому віці з різних місцевостей України і Західної Європи. До 1917 в маєтку жили брати Генріх і Вітовт Сабанські.

В 70-х роках XIX ст. в Верхівці була відкрита церковно-парафіяльна школа — звичайна сільська хата, де один вчитель навчав 30-40 дітей. Одночасно із будівництвом палацу братів Сабанських, у другій половині XVIII століття, проводилося будівництво церкви Івана Богослова. Кошти на будівництво церкви давали польські магнати та жителі села Верхівка і навколишніх сіл. Це бойківський тип церкви з істотними видозмінами на Поділлі. Церква має п'ять верхів, при цьому центральна башта височіє над рештою. Це багаті барокові башти. Поверхні стін багато оздоблені, таке оздоблення було започатковано у Римі і під його художнім впливом набуло поширення у Західній Європі доби Ренесансу.

Під час революції 1905 р. комітет незаможного селянства на чолі односельця Олександра Копачинського наділяє поміщицьку землю селянам, видає реманент з поміщицького господарства, бере під свій захист парк і палац.

В 1917 році пани Собанські залишили свої землі і виїхали до Польщі (при втечі загинули), а палац був підданий погрому. Завдяки Григорію Котовському палац був взятий під охорону.

В бувшому поміщицькому маєтку було засновано кінний завод, а в 1921 р. на його базі відкрито школу с/г учнівства — трудову колонію для безпритульних дітей. В цій школі нараховувалось 150 дітей, батьки яких загинули під час революції та громадянської війни. Школа проіснувала до 1926 р. В 1922 р. селі було відкрито агропрофшколу з дворічним терміном навчання. Школа розмістилася в приміщенні бувшого керуючого панським маєтком (тепер — приміщення сільської Ради). В агропрофшколу набирали випускників початкових шкіл, реальних училищ, гімназій, тому вік її перших учнів був різний — від 13 р. до 20р. Перший випуск в 1923 р. нараховував 13 учнів.

У 1926 р. після ліквідації с/г учнівства агропрофшколі було передано панський палац і садибу, в якій і зараз розміщено технікум. В 1930 р.-1931 р. агропрофшкола була реорганізована в с/г технікум буряківництва.

В 1930–1932 років населення Верхівки об`єдналось в три колгоспи, багато жителів були «розкуркулені» — їх майно відібрали, будинки розвалили, чоловіків засудили та відправили до Сибіру, а жінки та діти залишились без даху над головою та засобів для існування. Населення також постраждало від Голодомору.

В 1931 р. до Верхівського технікуму приєднано Гуменський технікум садівництва і городництва. В 1934–1935 технікум було реорганізовано в с/г технікум рільництва. На початку 1935–1936 р. до Верхівського технікуму переведено учнів ліквідованого Полонського с/г технікуму Хмельницької обл. В 1936 р.-1937 р. Верхівському технікуму передано майно ліквідованого Вінницького с/г технікуму. В останні роки перед Великою Вітчизняною війною технікум був одним з найкращих навчальних закладів України.

В роки тимчасової окупації в навчальному корпусі жили румуни і учні румунської с/г школи, яка була організована для румунських дітей. Але, за свідченням місцевого населення, під назвою с/г школи ховалась школа для підготовки диверсантів з румунської молоді.

14 березня 1944 р. територія с. Верхівки була звільнена від ворога військами II Українського фронту. 23 березня 1944 р. Верхівський технікум відновлює свою роботу. а 28 березня 1945 р. відбувся перший післявоєнний випуск.

Великих збитків завдали окупанти громадському господарству .Посівного матеріалу не було, сільськогосподарські машини та інвентар знищені. Весь тягар відбудови ліг на плечі жінок та підлітків. В полі працювали з сапами та лопатами. Майже половина поля залишалась незасіяною. Тільки в 1948 році було повністю освоєно посівні площі, доведено до довоєнного рівня поголів`я худоби, відремонтовано приміщення.

Технікум сьогодні - це вищий навчальний заклад І рівня акредитації. Має технікум два навчальних корпуси, один з них для лабораторно-практичних робіт. Є клуб на 300 місць, їдальня, спортзал, стадіон, Все це розташовано на території мальовничого парку. Територія парку — 25 га, 20 га залишилось ще з панських часів, а 5 га колектив працівників технікуму досадив власними силами. Парк Верхівського с/г технікуму є державним пам'ятником природи. Це парк ландшафтного типу, в якому налічується 86 видів декоративних дерев та кущів, понад 400 видів трав'янистих рослин і багато квітів . Флора парку багата рідкісними видами рослин, серед яких бук лісовий, дуб кошенільний, горобина звичайна, горіх сірий, берека звичайна, тамарикс стрункий, дуб червоний (болотний), катальпа бегонієвидна, горобина широколиста, туя західна,модрина європейська, таволга середня, клен червоний, явір (клен несправжній), яловець сланкий, сосна веймутова, клен сріблястий. Також є багато вікових дерев: старі дуби і ясени, клени, каштани, ялини, сосни, верби, липи, тополі та інші. Не одне дерево зустріло тут свій столітній ювілей.