Плазморіз добре справляється з тонким металом, але саме на 0,8–2 мм помилки у швидкості, висоті горілки та підготовці повітря проявляються найшвидше. Лист починає «вести», край оплавляється, знизу наростає окалина, а геометрія деталі «пливе» навіть при рівній розмітці. Щоб різ тонкого металу був чистим і повторюваним, важливо керувати тепловкладенням: зменшити час перебування дуги на кромці, стабілізувати висоту різу та забезпечити правильну підтримку листа.

Чому тонкий лист коробить і «з’їдає» край

На малих товщинах метал швидко нагрівається локально, а охолоджується нерівномірно. Якщо різ повільний або дуга занадто близько до поверхні, тепло концентрується в кромці — край оплавляється, розширюється і після охолодження тягне лист. Додатково ситуацію погіршує:

  • низька швидкість і зупинки на старті/фініші;
  • завеликий струм під тонкий лист;
  • неправильна відстань від сопла до металу;
  • волога в повітрі та зношені витратники, що роблять дугу нестабільною.

Підбір режиму під товщину: менше — часто краще

Для тонкого металу важливий не «максимум ампер», а мінімально достатній струм, який дає стабільний проріз без перегріву кромки. Якщо струм завищений, доводиться різати занадто швидко, а на поворотах край починає плавитися. Якщо струм занижений, з’являються недорізи та доводиться «допалювати» — це теж перегріває лист.

Практичний підхід: налаштовуйте режим так, щоб різ ішов рівно без зупинок, а окалина знизу була тонкою і легко відбивалася. Надлишок окалини та «пухкий» край — сигнал, що режим або швидкість не влучили.

Контроль висоти і стабільна опора

На тонкому листі висота різу критична. Занадто низько — край «з’їдає», сопло швидше перегрівається і зношується. Занадто високо — дуга розширюється, різ стає ширшим, з’являються підпали та конусність.

Що допомагає в реальній роботі:

  • тримати горілку під стабільним кутом (без «завалювання» на повороті);
  • використовувати упор/направляючу або ролик, якщо він передбачений конструкцією;
  • уникати «ударів» соплом об лист: будь-який мікрозрив висоти одразу видно на кромці.

Підтримка листа: мінімум вібрацій і провисань

Лист не повинен провисати під власною вагою. Провисання змінює відстань до сопла, і дуга починає то «вгризатися», то втрачати щільність різу. Оптимально різати по столу з решіткою або по підкладці з достатньою кількістю точок опори. Для вузьких смуг і тонких деталей корисно додатково фіксувати заготовку притисками, щоб уникнути підняття кромки в момент нагріву.

Старт і фініш без перегріву кромки

Найчастіше край «з’їдає» саме в місцях старту і завершення різу: оператор робить паузу, щоб «побачити проріз», і лист встигає перегрітися.

Техніка, яка працює:

  • стартувати з невеликого виносу за контур або з технологічного припуску;
  • виходити за край деталі на фініші, не «гасити» дугу в контурі;
  • у внутрішніх вирізах починати з отвору або з технологічного входу, щоб не розширювати край в точці проколу.

Швидкість ведення і плавні повороти

Для чистого різу важливо тримати рівномірну швидкість. На поворотах та малих радіусах швидкість природно падає — і саме там з’являються підпали та оплавлення. Рішення — робити поворот плавно, не «зупиняючись» у точці, і за потреби коригувати траєкторію так, щоб не було різких розворотів на місці.

Повітря і витратники: причина «пухкого» краю і окалини

На тонкому металі якість повітря відчувається особливо. Волога та масло погіршують стабільність плазми, збільшують окалину, роблять різ «рваним». Перед роботою перевіряють:

  • чи є вологовідділювач і фільтр;
  • чи не просідає тиск під час різу;
  • стан електрода та сопла: зношені витратники розширюють струмінь, збільшують ширину різу і «з’їдають» край.

Коли краще змінити підхід

Якщо потрібно отримати мінімальну деформацію на великому тонкому листі, інколи ефективніше різати з паузами між ділянками, чергуючи сторони, щоб лист охолоджувався рівномірно. Для точних деталей на 0,8–1,0 мм також варто оцінити, чи відповідає ваш плазморіз стабільній роботі на малих струмах: не кожен апарат однаково акуратно ріже тонкий метал.

Плазморіз дає чистий різ на тонкому листі тоді, коли контрольовані три речі: мінімально достатній режим, стабільна висота горілки та правильна підтримка заготовки. Якщо прибрати зупинки на контурі, слідкувати за повітрям і витратниками та різати з рівною швидкістю, край перестає «з’їдатися», а лист — коробитися навіть на тонких товщинах.