Поляк приїхав, щоб повернути маєток прадіда

У селі Соколівка Крижопільського району приймали гостя з Варшави – Антоні Беліна-Бжозовські і його дружину Єву. Варшавські гості неспроста приїхали на Вінниччину. Про мету вони розповіли в ексклюзивному інтерв’ю журналісту RIA напередодні поїздки у Соколівку.

- Ми дізналися про те, що маєток у Соколівці, який належав моєму  шляхетному прадіду, тепер спорожнів, - каже пан Антоні. – Про це повідомив краєзнавець із Соколівки пан Васильківський. Ми з ним листуємося. Він підготував книгу про шляхетний рід Бжозовських і час їхнього перебування у Соколівці. Донедавна у маєтку знаходилася школа-інтернат. Тепер її закрили. І ось я подумав, чому б не вдихнути в будинок друге життя? Бо ж без догляду він може почати руйнуватися. То буде прикрість для мене.  Свята пам'ять про нащадків не дозволяє мені залишатися спостерігачем. Треба діяти. То ми сіли в машину і через 12 годин дороги були у Вінниці.

Мріє показати рідні

Пан Антоні трохи володіє російською. Але розмовляє переважно польською. Дружина пані Єва краще знає російську.

- Коли щось для мене незрозуміло, уточнює російською, - каже поляк.

Сам він державний службовець, займається в адміністрації земельними питаннями. У Вінниці має знайомих у польському товаристві. Любить подорожувати Україною.

- Не знаю, на яких умовах я міг би долучитися до утримання маєтку, - продовжує пан Антоні. – Чи то купити, чи орендувати, це будемо виясняти з обласною владою. Волію за всяку ціну підтримати будинок.

- Пан багатий, має кошти на такий маєток?

- Так-так, багатий, - усміхається гість. – У мене семеро дітей і 16 онуків. У моїх 62 роки це найбільше багатство, яке нажив у своєму житті з пані Євою. Тепер, коли ми їхали до Вінниці, у дорозі виникло бажання – привезти усіх наших дітей і внуків у Соколівку, де ходили їхні нащадки, показати будинок, в якому жили, парк старих дубів, які пам’ятають своїх колишніх господарів. Як же ми перейнялися такою думкою!.. Сподіваємося, колись таке вдасться зробити

Жінок звільняли від важкої праці

Пан Антоні задумав створити у палаці прадіда польсько-український музей. Має намір відтворити події тих часів. Уже підготував перший експонат.

- Знаєте, яким він буде? – запитує поляк. – Це ілюстрований альбом «Подільські писанки» польською і українською мовами. У нашій родині збереглися цінні архівні матеріали. Предки записували давні звичаї на Поділлі. Коли читав, особливо вразило писанкарство. Тому й створив такий альбом. Допоміг в цьому колишній Генеральний Консул Польщі у Вінниці Кшиштоф Свідерек. Він написав передмову до альбому. Там є дуже важливі слова: «Це дорогоцінна спадщина, яку варто переказати молодому поколінню поляків й українців». В альбомі представлено фотографії 183 подільських писанок. Є також розповіді про дуже цікаві, як на нинішній час, епізоди. У маєтку в Соколівці була виставка виробів зі слонової кістки, срібла, порцеляни та бронзи. Стіни оздоблювали мініатюри, в тому числі, з колекцій давніх італійських майстрів, на них були родинні портрети.

Співрозмовник відкриває альбом на 22-й сторінці і дає прочитати один з абзаців: «У Бжозовських ще перед скасуванням кріпацтва у Росії кожен селянин, який тільки забажав, міг отримати свободу. Жінки були звільнені від важкої фізичної праці. Бжозовські у кожному селі утримували лікаря, аптеку і невелику лікарню. Вони організовували суди і покращували місцеве самоврядування, засновували селянські банки».

Почув «протитуберкульозний» - скривився

Перед поїздкою у Соколівку пан Антоні й пані Єва разом з краєзнавцем Олександром Васильківським зустрічалися із заступником голови облради Наталією Солейко.  Наступного дня разом з нею їздили у Соколівку.

- Моя пропозиція, яку підтримує колектив школи і громада села, відкрити дитячий протитуберкульозний санаторій, - розповідає пані Солейко. – Це забезпечить роботою колектив вчителів і вихователів, які після закриття школи нині позбавлені цього права.

Пан Антоні, коли почув слово «протитуберкульозний», скривився, бо не зумів приховати свого невдоволення. Втім, коли в селі йому роз’яснили ситуацію, не став заперечувати. Попередньо домовилися, що для музею, який поляк хоче облаштувати, достатньо однієї будівлі на чотири кімнати.  Є така у комплексі споруд колишнього маєтку.

- Панові з Варшави у нас так сподобалося, що він не хотів їхати з села, - розповідає колишня вихователька школи-інтернату Алла Транчук. – Ми так старанно доглядаємо за будівлями, територією, не знаю, чи якийсь інший маєток знаходиться у такому належному стані, як у Соколівці. Поруч зі старим дубовим гаєм заклали новий. Територія, як кажуть, вилизана. Навіть дубову алею дівчата пофарбували у жовто-блакитний колір. Кажу, пан якби встав з могили і побачив це, то назад упав би у яму.

Хотів картоплі у мундирах

Гість багато жартував з місцевими, вихваляв красоту жінок і дівчат. Та й він на вигляд не скажеш, що розміняв уже сьомий десяток. Під час обіду поляк скромно запитав, чи нема у меню картоплі у мундирах і квашеної капусти. Зізнався, що йому така страва вельми смакує. На жаль, місцеві не знали про смаки гостя, тому не приготували. Пообіцяли зробити це наступного разу.

- Рішення про створення на базі будівель панського маєтку дитячого протитуберкульозного санаторію має приймати обласна рада, - каже Наталія Солейко. – Бо будинок знаходиться у комунальній власності обласної територіальної громади. На яких умовах нададуть приміщення під музей, це мають обдумати юристи. Пан Антоні сказав, що шукатиме інвестора, який би надав кошти на створення музею, а надалі фінансував би його утримання.

Поки будівля не експлуатується, голова ОДА Валерій Коровій розпорядився виділити кошти на утримання охорони та опалення приміщення.

Маєток старанно доглядали, бо пан був добрий

Маєток Бжозовських на території села Соколівка збудовано у кін. XVIII – на поч. XIX століття. Структура садиби і окремі його складові чудово збереглися: найбільш ранній будинок господаря з прибудованими до нього господарськими приміщеннями – кухнею, коморою, льодовнею є рідкісним зразком житлово-господарського будівництва кін. XVIII ст. Навпроти на початку XIX ст. було побудовано більший палац, до якого у середині  XIX ст. була здійснена добудова. Після добудови приміщення “старої” частини, оздоблені коштовним паркетом рідкісних порід дерев, а стелі прикрашені розписами або ліпленням, слугували для прийомів гостей. Збереглися старі дерева (дуб, липа, модрина). Джерело оздоблено диким камінням, залишки цієї композиції спостерігаються донині. Школа-інтернат у приміщенні маєтку знаходилася із середини 60-х років минулого століття. Її існування припинено у червні нинішнього року рішенням сесії облради.

- Будівлі маєтку доглядали і підтримували переважно силами колективу вчителів і учнів школи-інтернату, - каже Алла Транчук. – Нічого не зруйнували, навпаки, ще примножили, посадили яблуневий сад і дубовий гай. А все тому, що  у селі збереглися гарні перекази про пана. Кажуть, доброю був людиною. Добротою віддячують дотепер.