Що думають вінницькі політики про декомунізацію

Журналісти сайту «ПресПоінт» у рамках теми тижня, присвяченій декомунізації, опитали представників політичних сил про їхнє ставлення до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» (реєстраційний № 2558), який нещодавно прийняла Верховна Рада.

Ми навмисне не стали опитувати представників партій і рухів не-ідеологічного напрямку, а зосередили увагу саме на тих, для кого ідеологія – головний критерій політичної діяльності.

В'ячеслав Березовський, лідер КУН у Вінницькій області, помічник народного депутата:

«Законопроектом "Про правовий статус та вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті", із якого логічно випливають три інших Закони, законодавчо визнається факт агресії, окупація та анексія території України Радянською Росією у 1920 р. Також, відновлення незалежності України у 1991 р., як спадкоємиці проголошеної у 1918 р. Української Народної Республіки. Відповідно, маємо вшановувати пам’ять Січових Стрільців, вояків Дієвої Армії УНР, Української Галицької Армії, загонів Повстансько-партизанського штабу, інших утворень, як Наддністрянський курінь Ямпільської республіки, та пізніших: Карпатська Січ, УПА… В основному це є розрахованим на формування світосприйняття молоддю, і на фоні сучасної війни із Росією ніякого суттєвого розколу у суспільстві не принесе. Те, що символіка СРСР була присутньою на державних нагородах не може бути забороною на їх носіння, чи зберігання. За «інтернаціональну допомогу», що по суті була окупаційною війною російсько-радянської імперії проти незалежного Афганістану, нагороджували тими ж орденами та медалями. Вирішувати самим носіям. Те ж, стосується трудових нагород СРСР, які часто вручались за «дуті» досягнення. Інша справа, як підходити до цього питання. Наприклад моя родина зберігає бойові ордени та медалі моїх дідів, як це не дивно буде взнати сучасним «совкам» - які мов за соломинку чіпляються за останній аргумент: «дєдиваєвалі»! Проте, такою тоді була доля мільйонів українців. Проте, коли макети цих нагород розміщуються в людних місцях, як публічна пропаганда ідеології комунізму та переваг життя у СРСР, наступником якого є сучасна путінська Росія - за такі дії винних слід притягувати до відповідальності. Як, і тих псевдоветеранів, які жодного дня не воювавши, одягають 9 травня чужі нагороди. Перейменування вулиць, міст вимагає певних коштів, проте, простих громадян це буде стосуватись лише у випадкові реєстрації, або купівлі-продажу житла. У нашому демократичному суспільстві думка громадськості, особливо молодих українських громадян, яким жити на вулицях цих міст має бути врахованою. Інакше, як їм пояснювати своїм дітям те, що рідна вулиця носить прізвище діяча окупаційного режиму, який за підручником історії наказував морити голодом та розстрілювати їхніх дідів та прадідів?»

Іван Бондарчук, екс-нардеп та очільник товариства «Україна-Росія»:

«Це ідіотизм. По-перше, за півроку не реально здійснити зміни назв на практиці. Так, я припускаю, що відповідні рішення приймуть сесії міських та сільських рад. Це можна зробити. А щодо того, що кожна людина змінить реєстрацію, то такий термін замалий. По-друге, прийняття закону напередодні Дня Перемоги – це плювок в душу людям та верх блюзнірства. На ідеалах Перемоги у Великій Вітчизняній війні виросли покоління, і вони вважають червоний прапор символом Перемоги. По-третє, деяких обранців з числа тих, хто голосував за цей закон я особисто знаю багато років. Наприклад, Юрія Луценка – сина 1-го секретаря обкому КПУ. Не так давно він сам був одним із лідерів Соцпартії. Пригадуєте?.. Юрій свого часу зрадив Мороза, потім Ющенка, не сумніваюсь, що прийде час зрадить і Порошенка… Щодо молодих народних обранців, то я їхній позиції не дивуюсь. Вони відповідним чином виховані. 
Ви цікавитесь, як сприйме народ зміни, чи не слід чекати протестів? На мою думку, люди настільки деморалізовані, що будь-які зміни вулиць або символів проходитимуть без ексцесів. Спілкувався з офіцерами у відставці, вони кажуть, що не хочуть «війни» заради відміни закону. Звісно, тих, хто має протестувати буде дуже мало. Більш того, свій протест вони виказуватимуть на кухні чи на дачі. 
І останнє, що я можу сказати. Закон про «декомунізацію» свідчить про те, що ми – українці є нацією, схильною до зрадництва пам’яті батьків та дідів. Ми не зможемо вирватися від спільної з Росією історії. Щодо позиції вінницьких комуністів загалом, то на 1-е та 9 Травня ми плануємо як завжди провести публічні заходи, з той же символікою. До речі, при закон 2000-го року про вшанування Дня Перемоги ніхто не відміняв. Він діє, і ми зобов’язані гідно відсвяткувати 70-у річницю». 

Лідія Закусілова, перший секретар Вінницького обкому КПУ:

«Почну з того, що досить суперечливий закон не підписаний президентом Порошенком. Справа мабуть в тому, що нардепи та політологи відмічають, що документ є занадто сирим. Особисто я вважаю, що його внесли у порядок денний на голосування лише, щоб відволікти суспільство від більш важливих тем, таких як корупція та підвищення тарифів. Також зазначу, що Порошенко декларуючи об’єднання громадян цим законом їх розколює. Так, є багато тих, хто не згоден з перекреслюванням великого пласту нашої історії. Ми її повинні знати, хоча б, щоб не повторювати минулих помилок.
Вибачте за непопулярні зараз порівнювання, але радянська влада – це не тільки репресії, геноцид та голод, а ще й безкоштовне лікування, безкоштовна освіта, дитячі піонерські табори та гідна пенсія. Тому я переконана, що реформи слід починати не з руйнування минулого, а розбудови економіки та збільшення соціальних стандартів. Скажіть, от знесли пам’ятники Леніну, і що краще стало жити?.. Цікавитесь, чи ми станемо на захисті тих пам’ятників, які залишилися? Мені здається, що більше до цього принаймні на Вінниччині не дійде. Є пам’ятник Че Геварі, але це революціонер, символ революції, тому не думаю, що його знесуть. Щодо перейменування вулиць та населених пунктів, фінансово це складно, і потребує великих коштів. Мабуть сьогодні жоден з місцевих бюджетів не здатен дозволити такі витрати».           

Сергій Бінцаровський, історик, член ВО «Свобода»

«Я дивуюсь, коли чую про розкол в суспільстві, який начебто може виникнути після того, як президент підпише закон. Про який розкол мова, коли ми воюємо з країною, яка є окупантом українських земель з 19117-18 років?.. На мою думку, «декомунізації» треба було починати ще в 1991-92 роках, і пройшла б вона безболісно.
Якщо скептики вважають, що 6 місяців для змін назв вулиць і населених пунктів замало, то я переконаний, що за бажанням органів місцевого самоврядування, вкластися в термін цілком можливо. Звісно перейменування не повинно відбуватися по насильницькому принципу – через коліно. 
Наприклад, є в Вінниці вулиця комуністичного діяча Миколи Козицького. За тиждень-два відповідним департаментам міськради потрібно провести роз’яснювальну роботу серед місцевих жителів, розповісти, що ця людина причетна до складання розстріляних списків вінничан, а потім зібрати людей та спитати, чи вважають вони за необхідне змінити назву вулиці, а також що саме вони з цього приводу думають. Звісно, не всі прийдуть, але влада почує думку мешканців, а далі зможе, якщо захоче переконати їх. 
Також не однозначним є те, що Вінницький універмаг прикрашає орден Трудового Червоного знамені. Можливо, краще б було там Тризуб встановити. Знову ж таки має бути громадське обговорення та співпраця з цього питання з власником будівлі. Принаймні, якщо він відмовиться, то має, дивлячись в очі вінничанам, пояснити громаді, чому не бажає виконувати закон. 
Щодо святкування 1-го и 9-го травня, то по-перше я не зовсім розумію сенс відзначати день солідарності трудящих. Вибачте, а з ким українські трудящі повинні бути солідарні і в чому? На мою думку, це взагалі має бути звичайним робочим днем. З 9-го влада начебто збирається перенести святкування на 8 травня, і відбуватися воно повинно в іншому форматі, ніж у минулі роки. Я переконаний, що така перемога, яка була у тій війні, нікому не потрібна. Звичайно, є люди, частина суспільства, так сталося, що вони були пов’язані з Червоною Армією. Вони мають право святкувати, як їм заманеться, але повторююсь формат офіційних заходів повинен нагадувати про трагедію людства, загибель наших земляків».