Світлана – «Лана» – жінка в паралельних світах війни і миру

Кажуть, не жіноче у війни обличчя, адже важко уявити берегиню сімейного вогнища зі зброєю в руках,  та ще й - із «зеніткою». Вщент зруйнувати цей стереотип вирішила вінничанка Світлана Бевз.

Викладач Вінницького національного технічного університету, кандидат технічних наук, вирішила – не сидітиме склавши руки, поки на Донбасі точиться війна. Разом із чоловіком Сергієм, теж кандидатом технічних наук, вони стали бійцями «Айдару». Там знайшли не лише бойових товаришів, а й справжніх друзів, а їх мужня родина поповнилася бойовою собакою, яка виросла на передовій. Про бойові будні і свята, і про те, як і чому вінницька  родина науковців взялася за зброю, «айдарівці» розповіли в інтерв’ю.

- З чого все почалося? І чому ви вирішили піти на фронт?

- Потрібно було захищати Україну. Але було складно це зробити, адже я працюю викладачем у технічному університеті. Тому потрібно було дочекатися літа - коли у студентів будуть канікули. Тоді у мене з’явилася можливість поїхати в «Айдар».

У добровольчому батальйоні Світлана отримала позивний «Лана».

- Чому саме «Айдар»?

- Я давно шукала можливість поїхати в АТО – телефонувала і в Збройні сили, і в Нацгвардію, і навіть у «Правий сектор». Але брати мене як бійця не хотіли, адже я не військовозобов’язана і не мала ніякої військової підготовки. А я хотіла брати участь у бойових діях,  ходити на бойові завдання. І така можливість була тільки в «Айдарі». Там я стала зенітницею. Нині я командир зенітного розрахунку:  зі мною - чоловік і ще одна людина. Зенітка невелика - патрони калібру 14,5 мм.

- Тобто в «Айдар» бажаючим потрапити найлегше?

- Не зовсім. Наприклад, нас у наметі  - 20 людей. У кожного - своя військова спеціалізація. І командир для певних завдань відбирає людей дуже ретельно. І не всі можуть на це завдання піти. Спочатку на тренувальній базі ми готуємося, проходимо відстріл зброї. Якось нам були потрібні зенітники. І нікого так і не змогли відібрати.

- До цього ви стріляли?

- Ну колись ще в університеті мала з цим справу на фізкультурі. А так більше не стріляла. Тож перед поїздкою в «Айдар» ми з чоловіком дуже відповідально підготувалися – я за два місяці взялася штудіювати спеціалізовану  літературу, почали з чоловіком регулярно відвідувати спортзал і тренажерну залу. Потім вправлялися у стрільбі з вогнепальної зброї на тренувальній базі. До цього я позичала у колеги пневматичний пістолет – ходили з чоловіком на природу, друкували мішені, і там тренувалися. Вчилися стріляти у різних положеннях – стоячи, лежачи, з коліна, по пляшках стріляли… Згодом пішли у тир у педагогічний університет, і там інструктор сказав, що у мене є здібності до стрільби. Говорив, щоб приходила на змагання – якщо добре повправляюся, то «бронза» мені забезпечена.

- Незвичайне поєднання - жінка і зброя…

- Насправді довелося тренуватися, аби навчитися. Тут, в тилу, я до зброї ставлюся досить спокійно. Усе стає інакше, коли потрапляю в зону бойових дій – ця атмосфера, небезпека – і я одразу змінююся. Розумію, що це потрібно. Пробую стріляти з різних видів зброї -  і зі «штурмовки» з тепловізором пробувала, і зі «снайперки» – СВД. Ось досі від її оптичного прицілу шрам залишився - стріляла без резинки. Ну ще ЗУшка, «калаш», АКС, ПК, ПМ, РГД…

- Повернувшись додому, у мирну Вінницю, що відчуваєте?

- Вдома після АТО взяти зброю до рук я не могла. Це як паралельні світи. Вони кардинально різняться, і часто -  не в кращий бік. Це  підтверджують і бойові товариші. Там зрозуміло одразу - хто є хто, усе просто - без фальші. Це зовсім інший стиль життя, де кожен готовий пожертвувати собою заради друга.

Тут же ти стикаєшся з лицемірством, обманом, незрозумілим, нічим не виправданим насильством і хамством.

- А не складно було вам - тендітній жінці - серед чоловічої компанії?

- Я навчалася у політехнічному інституті, де в групі було три дівчини, тож до чоловічого колективу мені не звикати.

- Вона задавала такий тон, що хлопці тільки її і слухали, – втрутився у розмову чоловік Сергій. – А зараз Світлана заступник директора інституту магістратури. Тож задатки керівника у неї були завжди.

- Так, я завжди спокійно почувалася в чоловічому оточенні. Я ніколи не займаюся плітками, не розмінююся на дрібниці. Що ж стосується зони АТО, то коли я туди їду - принципово не використовую ніякого макіяжу й інших жіночих хитрощів. Бо там я - бойовий побратим. Звісно, чоловіки все ж намагалися мене оберігати, прикривати під час бойових завдань. Все ж ставилися до мене, як до жінки. Як до сестри. Для мене під час бойових завдань усі рівні, і чоловікові ніяких привілеїв не надаю. Вважаю, на війні таким речам не місце – ми маємо однаково стояти горою за кожного з наших бойових товаришів.

До речі, 20-річчя створення сім’ї Світлана та Сергій теж святкували на передовій.

- Хлопці нам влаштували невеличке свято – накрили стіл, прикрасили намет. Було дуже душевно, – згадує Лана.

- Чи є моменти, які вас вразили найбільше?

- У нас був один боєць, який захоплювався фотографією. Так от, коли він у нашому наметі робив знімки, то на них завжди були помітні якісь світлі плямки. Він казав, що то душі наших загиблих бійців. Ми запитували – може,  секрет в освітленні? А він відповідав – ні, таке є тільки у цьому наметі. Бо у нас дійсно були загиблі бійці.

Ще один момент – коли доводилося залишати зону АТО, я возила поранених у Харків. Спочатку там ходила у формі. Але мені місцеві волонтери сказали, що краще її зняти, а тим більше не світитися у місті з шевронами «Айдару» – бо в один прекрасний день можна звідти не повернутися. Ось ще один приклад паралельних світів.

- Ви знайшли на передовій не лише вірних друзів, а й нового члена родини?

- Так, тепер з нами живе вівчарка Бадді (в перекладі з англійської означає «товариш»). Ми з Бадді познайомилися, коли я приїхала на тренувальну базу. Подружилися одразу. Вона усюди за мною ходила, спала в наметі біля мого ліжка.

 Її перший господар приїхав в «Айдар». Був сапером. Навчив її шукати міни. З ним вона ходила на бойові завдання. Бідолашна підірвалася на двох «розтяжках». Вижила. А господар її в АТО загинув.

А в Бадді, не зважаючи на пережиті травми, народилося четверо цуценят. У цей період ми її віднесли до знайомих. Якраз тоді починалися заморозки. Вона з ними була у порожній квартирі, де навіть опалення не було. Ми приготували їй запас їжї, постелили, аби малючкам було тепло. Залишили. Нам кінологи навіть говорили, що турбуватися не варто. Але як ми вже зібралися їхати в АТО, мені стало неспокійно на душі. Вирішили перед від’їздом перевірити. Бадді нас зустріла дуже радісно. Даємо сосиски, а вона їсти їх не береться – починає заховувати. А цуцик один сповз з теплого настилу на підлогу і почав дрижати. Ледь не розплакалася, як це побачила. Вирішили, що завеземо її додому. Наглядати попросила сестру.

До речі, Бадді вже на другий день навчилася двері у квартирі відчиняти. Уявіть наше здивування, коли ми йдемо на роботу, а  сусіди телефонують і розповідають: «А ваша собака сама вдень гуляє». Спершу подумали, що двері квартири зачинити забули. А потім, коли це стало траплятися щодня, зрозуміли, що наша Бадді відкрила у собі новий талант. Тоді вже стали зачиняти двері на додатковий замок, який вона не змогла би відчинити.

А цуциків її усіх розібрали – двоє дісталися «айдарівцям». Одну дівчинку відвезли у Сєверодонецьк волонтерам, іншу – у Гайсин.

- Допомагають тварини на передовій?

- Дуже. Вони там відчувають усе, і своєю поведінкою попереджають про небезпеку – наприклад, вони дають зрозуміти, що скоро буде обстріл. Також допомагають шукати міни. Там дуже багато собак до нас прибилися – ми їх підгодовували. Але коли починалися обстріли – вони одразу тікали. Бадді не з таких – я впевнена, що від мене вона би не втекла. Бо це наша «айдарівська» бойова подруга. Звісно, на завдання ми з собою тварин не брали – вони залишалися на тренувальній базі. Але Бадді, коли ми йшли чергувати на постах, чекала нас там, де їй наказали залишатися. І вона слухалася. Таке відчуття, що вона розуміє геть усе.

- Чого ви навчилися на війні?

- Стала медичним інструктором – щоб уміти надавати необхідну допомогу на передовій. Займалася пораненими, витягувала їх з поля бою. Вивчила й сумну статистику – 80% поранених помирають на полі бою від втрати крові. Тож намагалася допомагати завжди – як тільки є можливість. Бо «айдарівці» своїх не кидають.

Світлана розповідає, що дуже вагому підтримку бійцям надають волонтери. Адже, якби не було тепловізорів – бійці б не вижили… Розповіла, як цинічно і жорстоко терористи знущалися з їх побратимів – відрізали носи, вуха… Тож «айдарівці» вивчили для себе золоте правило – ні за що не здаватися в полон. А якщо таке, не дай Боже, станеться, у бійця один вихід – підірвати себе гранатою, забравши із собою життя ще кількох ворогів. Кілька гранат із собою носила й Світлана…

Не зважаючи на ці моторошні розповіді, Світлана і Сергій готові повернутися на передову в будь-яку хвилину.

- Я вдячна долі, що потрапила саме до «Айдару». Це унікальний батальйон. Тож на поле бою ми з чоловіком повернемося, як тільки буде необхідність. Готові усе покинути і взятися за зброю.

c900502e308b9e1ff272002b1081b79f.jpg
fc2ad531c7bda46898c6650c928971fb.jpg
1450b29aea786cf6315a4aa400074368.jpg
95018c2fcbda97280570e01d2556ac09.jpg
595b34a52fb272200c67884121491f3a.jpg
f3f53f6e8db3238aaea07633bfe2ddc2.jpg
ВінницяОК
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
64 просмотра в феврале
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

Происшествия
Вчера, 16 февраля, в нашем городе едва не погиб рыбак. Это чрезвычайное происшествие произошло около 11:00 утра неподалеку клуба «Спартак». Во время рыбалки мужчина провалился под лед.К счастью, мужчина остался жив. Как сообщил на своей странице в Facebook пресс-секретарь ГУ ГСЧС в Винницкой области Александр Кутовой, выбраться из ледяной ловушки мужчине помогли другие рыбаки, которые были рядом и сразу бросились на помощь. Разумеется, если бы он был один,...
Общество
Дата 17 февраля известна, прежде всего, периодом очередных сильных заморозков. Их называли "Никольские морозы", в честь святого, память которого прославляется в этот день - Николая Студийского, греческого исповедника и игумена, обладавшего чудесным даром исцеления. В народе этот день прозвали "Николай Студеный" по созвучию слов. И, действительно, обычно на 17 февраля выпадали очень крепкие морозы. Поэтому в этот день старались не выходить из дома лишний ра...
Происшествия
Винницкие детские нейрохирурги спасли 16-летнюю девушку, которая ночью попала в больницу с пулевым ранением головы. Чтобы безотлагательно провести хирургическое вмешательство, специалистов вызывали в отделение.О случае, который произошел два месяца назад, в Facebook 15 февраля написал врач Андрей Карпович. По его словам, пациентку доставили в травмпункт Винницкой областной детской больницы ночью. Он отмечает, что пуля вошла под глазом в голову и остановила...
Общество
Каждая винницкая семья, воспитывающая ребенка до 3 лет, которая по определенным обстоятельствам вынуждена оставлять младенца на няню, с недавних пор имеет право на получение компенсации. Порядок получения средств утвержден правительством, а в Виннице оформить все бумаги можно в «Прозрачных офисах» на Вишенке и Старом городе. Основанием для обращения супругов является постановление Кабмина от 30 января 2019 №68. Ним утвержден Порядок возмещения стоимости ус...
Происшествия
В Виннице исчез 15-летний школьник - Виталий Сергеевич Билык. Парень 15 февраля 2019 ушел из дома и до настоящего времени не вернулся.Как сообщили в отделе коммуникации полиции ГУНП в Винницкой области, подросток учится в школе № 16.«Винницким отделом полиции ГУНП в Винницкой области разыскивается несовершеннолетний Билык Виталий Сергеевич, 02.10.2003 г.р. Может находиться в общественных местах (рынки, вокзалы, площади). Обращаемся ко всем неравнодушным гр...
Общество
На протяжении двух часов винницкие оперативники смогли вычислить и задержать женщину, которая дезинформировала полицию о заминировании ПУМБ в центре города. Как оказалось, на этот шаг 38-летнюю винничанку подтолкнул конфликт с сотрудником банка. Как сообщают в отделе коммуникаций ГУНП в Винницкой области, между женщиной и сотрудником банка распри возникли из-за финансовых обязательств клиентки. Когда они не достигли компромисса, винничанка поступила слишко...
Происшествия
Вечером 15 февраля в Винницкой области на автодороге М-21 Житомир - Могилев-Подольский загорелся грузовик DAF, за рулем которой был гражданин Молдовы. Сгорела туалетная бумага, которой был загружен полуприцеп. Водитель не пострадал.«Информация о пожаре на трассе в Муровано-Куриловецком районе поступила в 19.36 часов. Сообщили, что на дороге М-21 загорелся грузовик, который вез туалетную бумагу. На место выехали две пожарных подразделения.Пожар ликвидирован...
Политика
Лишь вечером 12 февраля актеры «95 квартала» во главе с Владимиром Зеленским заявили об отмене концерта в Виннице, который должен был состояться на День святого Валентина, хотя знали об этом почти за неделю. Фактически накануне жителям пришлось идти в кассы, чтобы сдавать билеты и возвращать немалые средства. С одной стороны, такую ​​ситуацию можно объяснить неуважением к зрителям, а с другой – тонким предвыборным ходом команды кандидата в президенты. Пров...
Общество
Винница – жемчужина украинского Подолья. Она уютная, комфортная, изысканная и очень бюджетная. Город привлекает туристов в любое время года. Они готовы приезжать сюда, чтобы полюбоваться красочными фонтанами, красотой природы, необычными скульптурами и погулять просторной набережной Южного Буга. Куда пойти погулять и что посмотреть в Виннице – список лучших мест Город спокойствия и уюта, город, в котором берегут украинские традиции, заботятся о культурных...