Сказати, що рахунки за комунальні послуги, які отримали вінниччани на тому тижні, засмутили громадян – значить не сказати нічого. Значного підвищення очікували, але одна справа, коли читаєш про нього у газетах, інша, коли доводиться доставати гроші з власної кишені.
Такі невеселі настрої – привід для того, щоб шукати винного у ситуації. І цим спробують скористатися ті політичні сили, які намагатимуться повернути собі владу.
Засоби? Мітинги протесту. Підписання петицій-вимог. Збір підписів. Полум’яні промови із звинуваченнями на адресу уряду та влади в цілому. «Олігархи жирують, а з людей витягують останнє!», - галасуватимуть промовці. Забуваючи те, що ще вчора самі перебували при владі.
Не зниження тарифів їх цікавить, а повернення чиновницьких крісел.
Але подивимося на те, до кого висуватимуться претензії. Рішення про підвищення тарифів приймав, з погодження Верховної Ради, Кабінет Міністрів. Мітинги ж проводяться перед обласною адміністрацією та міською радою, які жодного відношення до цього процесу не мають. Відповідно це ще раз підтверджує – саме місця в обласній та міській радах цікавлять вінницьких «трибунів».
Проте спробуємо зрозуміти – навіщо? Заробітної платні ані депутати обласні, ані міські не отримують. Статус депутата міського самоврядування може, звісно, когось потішати, але навряд чи для його набуття слід викидати тисячі, а то й мільйони гривень на проведення виборчої кампанії.
Реальних важелів на ситуацію представники місцевого самоврядування не мають, адже усі повноваження – у руках виконавчої влади.
Власну мотивацію претенденти на депутатські мандати визначають просто і пафосно: «Будемо захищати народ». Сам народ висловлюється більш критично: «Йдуть грабувати». І, слід сказати, що пересічні люди мають рацію. Єдина вигода від місцевого депутатства – бути «у темі» та «у долі» при розподілі бюджетних коштів та використанні інших можливостей державного регулювання – приватизації, виділенні субсидій та дотацій, перемог у конкурсах на державні підряди.
Однак – і у цьому примха долі – бажаючі отримати переваги від депутатського мандату не знають основного – вони вже спізнилися.
По-перше, масштабна приватизація, анонсована урядом, передбачає залучення інвестиційних коштів у державні підприємства.
Проте аж ніяк не «роздачу» їх місцевим «князькам». І контролювати цей процес будуть іноземці. По-друге, персональні вигоди кожного депутата абсолютно нівелюватимуться тим фактом, що модель стосунків «фракція – виконавча влада» замикатиметься на керівникові фракції. Отже, окремий депутат жодної ваги і жодного впливу не матиме.
Нарешті, в умовах, коли влада має консолідовану позицію, кожен з місцевих опозиціонерів вважає себе щонайменше «гетьманом».
Націоналісти ворогують з волонтерами, волонтери – зі самопроголошеною «радою майдану» (з 20-ти бабусь і дідусів), «рада майдану» - з самооборонами (десь з десяток), а ті – з партійними функціонерами.
Вся ця опозиція буде не стільки критикувати абстрактну «владу», скільки доводить, що вони є більшими опозиціонерами, ніж усі інші. А відтак – шукатимуть підтримки у Опозиційного блоку (читай – Партії регіонів). Ось ці взяти реванш завжди готові. Із задоволенням. Але чи дадуть мандат довіри цим персонажам вінничани?
Побачимо уже восени цього року під час місцевих виборів.