Як вінничанин Бронюк борщ в Америці варив?

Перше, ще гаряче як бруклінський «хот-дог» інтерв’ю про відкриття вінницьким гуртом ТіК Америки лідер «тверезих і культурних» дав одразу ж після прильоту із-за океану. Свої враження від 12-ти концертів у США та Канаді, нашої діаспори + тисяч миль по омріяних багатьма Штатах Віктор Бронюк не фільтрував, а лив як добру горілку в гранчак! Тим більше, що, навіть, в заможній та ситій Америці – країні тисяч Макдональдсів, пепсів, колів та іншої «гиготи» наш земляк як затятий кулінар із Поділля знайшов добре м'ясо, сало і все для 100% Соколівського борщу!

- Як зустріла Америка? Ми вже переживали чи не залишились ви там на ПМЖ?

- Гарна країна, дуже велика, багата, але багато в чому американська мрія, демократія і свобода – розкручений МІФ! Бо все це справді є, але дозовано, контрольовано! Звісно, можливостей для роботи і успіху в житті є там багато… Але мене особисто багато що й насторожило, якщо не шокувало. Адже якщо ти на своїй роботі, наприклад, не дай Боже, випадково обнімеш чи доторкнешся до свого колеги, протилежної статі, то на тебе моментально можуть накатати серйозну скаргу за ображення її гідності чи якихось прав… Ми говорили про це із вихідцем з України ректором Феніксовського університету і він підтвердив ці «дикі» для нас настрої в американському суспільстві, коли свої почуття, поцілунки чи, навіть, кохання треба приховувати від решти колег… Зокрема, двоє працівників універу були вимушені писати йому заяви, що їхні почуття є тим самим справжнім коханням і вони підтверджують чистоту своїх помислів та прагнень. Я думаю, що це вже десь за межею свободи і демократії… А вони в США так не думають і з цим живуть. 

- Щось із американщини ти вже бачиш інакше? 

- Так, країна дуже велика, різна, різноманітна. Зовсім інакший Лас-Вегас чим ми його знаємо із фільмів. До речі, свій долар я там також програв із цікавості. Бо всі грали і я грав. А Нью- Йорк дійсно схожий на бетонні джунглі із нереальними висотками, на фоні яких ти відчуваєшся дрібною комашкою… І прокидається місто Великого Яблука справді після опівночі, коли ми після в час ночі за місцевим часом стояли в авто корку! 

- Як ТіК зустріла глядацька діаспора?

- Вона різна і всі привітна… В тому числі й стара діаспора, що вже так давно приїхала і майже вільно не володіє українською, під забула її. Таких там свої називають «баняки», але це не образа, а такий собі сленг… Молоді було багато, прапорів, вишиванок, вінничан десь назбиралось купа, знайомих давніх по КВНу, громадській діяльності, що якось опинились в Америці, живуть там давно! Не прийшов лише на виступ в Нью-Йорку наш друг давній вінничанин Іван Козак він же Jozzz, що нині працює там в індустрії танців… Обіцяв та не прийшов! Зате в Чікаго на концерт прийшли знайомі із Вінниці, що вже 15 років там мешкають і мають вже акцент американський… І я їх жартома питаю про акцент і «баняків», а вони мені відповідають вже по своєму «noy»… І самі з себе сміються! 

Але загалом це було дуже приємно і щиро! І кожен концерт був по-своєму особливий, емоційно інший… Бо публіки не буває поганої, бувають погані артисти… І коли ми грали в зовсім не розкручених для наших виконавців містах, таких як Детройт прийшов один наш-їхній чоловік і каже: «Знаєте, я тут вже двайціть років жию, були в нас і заслужені і народні з україни, але шоб стіко народу зібралосі й так танцювали – то такого тут ше не бульо! Маю то сказати, бо всі то знают тут!» І скажу вам так – люди там прості, відкриті, кожен має свою історію виїзду з України в Гамерику, свою долю, нелегкий, важкий заробіток на чужині… І про все це ми з ними говорили мовою наших пісень на концертах і в душевних земляцьких розмовах після виступів. Бо там за океаном одразу цінуєш те, що в тебе є завжди, щодня – родину, діток, Україну, друзів та батьків. 

- У США також живуть міфи про нинішню Україну, війну-АТО і владу? 

- Знаєш, вони мають більш-менш реальну інформацію про події тут у нас і це рівень роботи ЗМІ. Особливо поінформовані активісти, волонтери та бізнесмени, що мають прямі зв’язки із Україною. 

- Це правда, що в Америці ти варив свій авторський БОРЩ?

- Так! І м'ясо нормальне людське, в сенсі, свиняче і натуральне не силіконове знайшли. І сало. Бо виявилось, що в Сакраменто одна із найбільших громад українців від 80 до 100 тисяч і вони спеціально для себе завезли з України сальну породу свиней… А ще допоміг наш місцевий друг, який наперед заготував нам це сало і м’ясо… Бо на Заході Штатів хорошого в нашому розумінні продукту, такого як в Чікаго чи Сакраменто не знайдеш! 

А сам борщ я варив у Сан-Хосе біля Сан-Франциско… Всі складники від буряка, до капусти, фасольки, томату і сметани знайшли у місцевих магазинах! Дегустацію приймав наш товариш, що нині налагоджує освітянські зв’язки між Феніксським універом і нашим «Шевченко»… Ми жили у нього пару днів і борщ пішов на ура!

Але що таке наш борщ, коли в багатьох штатах офіційно дозволено шмалити марихуану! І пару раз було таке, що ввечері прямо на вулиці стоїть така хмара специфічного запаху і там можна надихатись так собі на халяву!

- Скільки кілометрів чи миль намотали по Америці?

- Багато, тисячі, що від океану до океану США дуже великі… Літали літками, але й мотались їхніми хай-веями. І скажу відверто, наші українські дороги не найгірші! Бо ми чекали від їхніх автобанів такої ж якості як в Німеччині чи Австрії… Але часом підкидало дуже не хило на ямках! Даються взнаки часті великі перепади температур + є така думка, що це позиція така держави аби американці без роботи не сиділи і час від часу ремонтували своїх дороги. А ще було таке враження, що коли після Нью-Йорку, Лос-Анджелесу, Гранд Каньйону ми заїхали в Канаду, то це було як Україна! Особливо Ванкувер, який кілька разів визнавали найкомфортнішим містом світу для життя – чисті вулиці, гладкі дороги, європейські авто, жодних парканів! Було круто, коли там в одному місці люди купаються в океані, а поряд катаються на лижах і ще лежить сніг на узбіччях! Все як у нас, в Європі! 

- Канада вас знову дивувала? 

- Так, бо кожне місто як свого роду маленький Париж у Монреалі із вежею Ейфеля, Нотр Дамом та поголовною французькою… Знаєте, цих монреальців у Канаді, навіть, прозивають «сепаратистами» за їхнє прагнення бути самостійними у своїй мові, культурі, традиціях… Одного нашого земляка, що не знав у Монреалі французької місцеві жартома відправляли то в бар для «голубих», то в тусовку для «бі»… Ось такі в них жарти і приколи! 

Але ніхто реально не від’єднується і не воює як у нас. 

- Після Америки напишеш нову пісню? 

- Ще не знаю… Бо спершу хочеться відіспатись і все в голові переварити. Бо колись ми разом сміялись із відомого вислову «Америка – голі баби!» Але тепер після туру по США і такої кількості повних людей по всій країні дуже б не хотілось побачити їх ню… Бо проблема «пузіків» справді існує серйозно! І ми в порівнянні із ними поголовно спортсмени… А в Канаді навпаки всі вільні місця заставлені спортмайданчиками! Зате в Канаді з 5-о класу мають ввести уроки сексуальної освіти, де будуть розказувати про одностатеве кохання, він і він, вона з нею і таке інше… І в них це нормальний процес, бо одна із урядовців офіційно лесбійка і вся країна це знає. Для нас це дивина… Для них - все ок! Бензину дешевого і машин задарма ми там також не бачили – міфів про халявну Америку в наших головах справді повно… Тепер – менше! 

- Які дороги тепер перед ТіКом? 

- Ми повернулись, батьківщина зустріла нас примруженим оком митника, що випитував про валюту… А я йому : «Ви хочете купити чи продати? У вас курс який?» І він зразу розслабився – бачить 100% свої, наші! А вже за мить пізнав, просив автограф і Ласкаво просимо в Україну! 

Днями відновлюємо тур містами України і 10-го червня чекаємо всю Вінницю на міському стадіоні! До зустрічі!!!